тня 1918 року виніс резолюцію, де, між іншим, гаряче вітав „своїх товаришів у відповідний для них і для партії момент залишення постів міністрів у кабінеті“. „Тількищо оголошена й підписана з їхнього боку записка — з основними думками якої президія заявляє свою повну солідарність — з певністю виясняє принцини, які члени партії провадили в міністерстві (підкреслення наше — Гл. Л.) і вірність яким особливо треба визнавати одверто (підкреслення наше — Гл. Л.) в теперішні дні.
Глибоко віруючи в близьке обєднання Росії на нових основах, Головний Комітет вважає за неприпустиме дальше перебування своїх сочленів у кабінеті, що ставить собі інше завдання. Виходячи з цієї оцінки наміченого тепер курсу політики, Головний Комітет уважає, що вступ членів партії знову до складу кабінету є можливий лише за умовою дійсного прилучення кабінету до основних принципів записки десяти міністрів і рішучого відмовлення від суперечних їм принципів вузько націоналістичної місцевої політики“ (стор. 397).
Ці всі постанови, заяви друкувалися на сторінках щоденної російської преси цілком вільно, без жадних перешкод із боку уряду Самостійної Української Держави.
Представники великої земельної власности вислали до гетьмана делеґацію з таких українців, як граф Гайден, Дуссан, син француза вчителя, та Ненарокомов із тим, щоби вони заявили йому, що вони розуміють самостійність, „як тимчасову переходову форму до федерації з майбутньою обновленою Росією“ (стор. 405).
„Та не вважаючи, — каже далі шановний автор, — на вплив протофісу й інших кругів, що орієнтувалися на відбудову єдиної Росії з тим, щоби на користь цієї відбудови Україна пожертвувала своєю самостійністю, перемогла течія національно-самостійницька, й 24 жовтня кабінет було остаточно зформовано на основі угоди з Національним Союзом; міністерські портфелі поділено так: Голова Ради Міністрів — Лизогуб, Міністр Закордонних Справ — Дорошенко, Військовий — Рогоза, Внутрішніх — Райнбот, Фінансів — Ржепецький, Ісповідань — Лотоцький, Народньої Освіти — Стебницький, Земельних Справ — Леонтович, Продовольчих Справ — Гербель, Юстиції — Вязлов, Торгу й Промисловости — Мерінґ, Шляхів — Бутенко, Праці — Славінський, Народнього Здоровя — Любинський, Державний Контролер — Петров, Державний Секретар — Завадський“ (стор. 398).
Шановний автор дивується далі, що Національний Союз не взяв на себе відповідальности за діяльність нового кабінету й навіть обіцяв стояти до нього в опозиції (стор. 398).
Але в який же спосіб Національний Союз, що втілював у собі все національне, українське, міг підтримувати діяльність цього кабінету, коли „гетьман зупинився на думці ввести спочатку до кабінету кілька окремих міністрів із національних кол, тим скріпити національний курс правительства й покласти початок порозумінню з національно настроєним українським громадянством“. (Дм. Дорошенко:„Мої спомини“ ч. III, стор. 76); коли до цього кабінету ввійшло лише 5 осіб, висунутих звід Національного Союзу; коли на
