до діла, дали своїх кандидатів до міністрів, погодилися навіть на меншу кількість своїх кандидатів.
А коли ж гетьман пішов на це? Тоді, коли разом із незадоволенням людности на Україні з діяльности гетьманського уряду зробилася надзвичайно складна й грізна міжнародня ситуація (стор. 391).
І ось тоді, коли гетьман ніби вирішив скласти національний кабінет, коли Національний Союз усе ж таки погодився висунути своїх кандидатів на міністерські пости, тоді десять міністрів із Лизогубівського кабінету, що ніби так дбав за самостійність Української Держави, що ніби „весь час будував Самостійну Українську Державу“ (як запевняє шановний автор на сторінці 416), не виходячи зі складу кабінету, демонстративно виступили з „запискою десяти“, яку вони подбали найперш опублікувати в „Кіевской Мысли“.
В цій записці зазначалося, що для України є два шляхи наперед: або будувати й зміцнювати себе, або дбати про утворення нової Росії, з якою вона перебуватиме в державнім союзі, в якою її вяжуть економічні та всякі інші інтереси (стор. 344).
Цю записку, стаючи, цілком зрозуміло, за другий шлях, підписали міністри: Василенко, той, що в травні 1918 року на зїзді кадетської партії прилюдно казав, що українська культура повинна вступити в боротьбу з російською культурою, що Україна може й повинна творитися, як самостійна Держава (стор. 44); Ржепецький, який на тому ж зїзді виголошував свої переконання, що Україна може існувати, лише відокремившися від Росії (стор. 45); Гербель, Гутник, Романов, Зіньківський, Колокольцев, Ваґнер, Афанасієв, Завадський.
Ну й що ж, шановний пане авторе, чи завело українські націоналістичні кола недовіря до першого Лизогубівського кабінету?
Ця записка десяти — це ж було афішування державної зради, й вихід у гетьмана Самостійної Української Держави був один — негайно звільнити всіх цих міністрів.
Але ж знову бажалося дійти якогось компромісового вирішення.
„Гетьман дякував усім (!) міністрам за їхню працю на користь Української Держави й прохав їх залишитися на своїх місцях до зформування нового кабінету (стор. 395); потяглися переговори з Національним Союзом, а тим часом, користуючися з зазначеної записки, відверто піднялася орієнтація на відбудування єдиної Росії й, у кращому випадкові, на вступ до неї на федеративних підставах України.
Протофіс, той самий Протофіс, члени якого в травні 1918 року стояли на ґрунті української самостійної державности (стор. 47), вважав якнайтісніше зближення України й Великоросії за неодмінну умову економічного розвитку обох частин колишньої імперії (стор. 396).
Головний комітет кадетської партії, що за його згодою в травні 1918 року до Лизогубівського кабінету ввійшли кадети: Василенко, Гутник і Ржелецький, в присутності самого Мілюкова, 20 жов-
