професора, то не може не кинутися в вічі дефіцит на протязі 7 місяців у 3,800 мільйонів карбованців.
Міністерством Торгу й Промисловости керував п. Сергій Гутник, колишній голова Одеського біржевого комітету, жид по національності, діяч протофісу, не дуже близький до українства.
Шановний автор примушений із 18 сторінок, присвячених роботі гетьманського міністерства, аж 5 виділити роботі цього міністерства за часів Центральної Ради, — очевидячки, щось тоді та було зроблено.
Не згадує тільки, на жаль, шановний автор деяких кроків гетьманського міністра, як, наприклад, скасування української закордонної делеґації, що її було утворено з великими труднощами за часів Центральної Ради, і що мала на увазі зробити за кордоном потрібні для України замовлення, обізнатися зі станом тамтешнього ринку, тамтешніми цінами; далі скасування державно-торговельної палати, кроки, які були дуже на користь Центральним Державам і дуже на шкоду Українській Державі.
Шановний автор, зазначаючи про складання нового торговельного договору України з Центральними Державами на зміну „Господарського Договору“ з дня 23 квітня 1918 року, каже, що він не мав даних, наскільки було запроваджено до життя постанови цього договору, бо не мав змоги використати книги О. Андерсона, одного з учасників заключення цього договору, „Внешняя торговля Украины в 1918 году“, виданої в Києві ніби 1918 року на підставі українських та німецьких матеріялів (стор. 306).
Ця книга лежить перед нами, видано її в Києві, тільки не 1918, а 1919 року, автор її — один із видатних співробітників Міністерства Торгу й Промисловости, великих російських фахівців, який теж згодом цілком одверто визнав велику, єдину, неподільну Росію, — зазначає, між іншим, що новий торговельний договір був значно тяжчий та шкідливіший для України, ніж складений за часів Центральної Ради (стор. 150).
Взагалі ця книжка на 343 сторінки виключно фактичного та цифрового матеріялу, опертого на українські та німецькі дані, являє собою суцільний акт обвинувачення проти гетьманського Міністерства Торгу та Промисловости, проти політики міністерства, якою керував сам міністр.
Міністерством Продовольчих Справ попереду керував Ю. Соколовський, колишній діяч Полтавського Губерніяльного Земства, людина зовсім неприхильна до ідеї Самостійної України, але коли задуже вже розквітла спекуляція в продовольчих справах, він повинен був уступити свою теку відомому — С. Гербелеві, Пан С. Гербель до того часу був „уповноважений українського уряду при австрійському вищому командуванні в Одесі, а перед тим головноуповноважений по постачанню армій румунського фронту, колись харківський губернатор, земельний власник на Херсонщині (знову український громадський діяч не національного напрямку!), Був відомий, як дуже чесний і енерґійний адміністратор, завзятий ворог хабарництва й усяких зловживань та надужить урядовців“. Так ха-
