Не даремно в самостійній Українській Державі на 14 грудня 1918 року курсувало, як цілком повноправних грошових знаків українських на суму біля 3 мільярдів карбованців і російських на суму до 10 мільярдів рублів (Л. Леманов: „Финансовая политика Украины“, г. Кіев, 1919 г., стор. 49).
Далі згадує шановний автор за договір — валютну згоду — поміж Україною та Австро-Угорщиною й Німеччиною.
Але ж договора цього, як усім відомо, складено було ще за часів Центральної Ради, а за часів гетьмана було лише підписано його.
І не згадує вже шановний автор зовсім за поновлення цієї валютної згоди 10 вересня 1918 року на умовах значно гірших і тяжких для України, ніж перша.
І всі мононолії, за які згадує шановний автор, правда фактично запроваджено вже за гетьманату, але це спадщина від уряду Центральної Ради.
Як одно з великих досягнень гетьманського Міністерства Фінансів згадує шановний автор за заснування Державного Земельного Банку, підкреслюючи, між іншим, як нібито цілковиту новину утворення в цьому банкові меліораційного кредиту.
Безумовно, меліораційний кредит — ще була новина, але слід було б додати, що перші кроки по утворенню цієї новини було зроблено ще 30 листопада 1917 року за часів генерального секретаря фінансів Мазуренка.
Не зайве зазначити, що Державний Земельний Банк було засновано не для того, щоби провести земельну реформу в великому маштабі на користь малоземельному та безземельному селянству, ні, всі його операції мусили бути збудовані на добровільності обох сторін — і продавця, | покупця — за індивідуальними оцінками. Зрозуміло тому, що банк цей і в теорії не міг бути корисним для тієї частини селянства, яка справді потрібувала землі. А щодо практики, то відомо ж добре, що цей банк було засновано, було призначено весь штат із доброю платнею, але протягом усього часу свого існування він не провів і одної операції, навіть виготовлення всіх паперів його було закінчено вже за часів Директорії, коли нікому вони не були потрібні по скасуванні, зрозуміло, банка.
Автор книжки „Финансовая политика Украины (7 ноября 1917–4 февраля 1919 г.) , г. Кіев, 1919 г., Л. Неманов, один із найближчих співробітників п. Ржепецького, і який, зрозуміло, незабаром цілком перейшов до табору визнавців єдиної, неподільної, так каже за діяльність гетьманського Міністерства Фінансів, в якому брав безпосередню участь: „В общем украинскій расходный бюджет можно схарактеризовать, как бюджет чрезвычайно расточительный, не считающійся с фактическим состояніем средств казны“ (стор. 166 цитованої книжки).
Справді, коли обізнатися добре з фінансовим станом Української Держави, навіть за даними на стор. 278–282 історії шановного пана
