Справді, коли п. Чубинський приїхав до Катеринодару, то перш, ніж дістати там посаду обер-прокурора Сенату, він мусив реабілітуватися перед окремою комісією в тім, що працював на гетьманській Україні. Зреабілітував себе п. Чубинський дуже скоро, але цікаво читати його виправдальну записку, а саме, що він цілком несподівано дістав пропозицію обняти посаду міністра юстиції в гетьманському уряді; що на ті часи справу судівництва на Україні було значно підірвано, за часів Ради почалося скасування Судових Палат, звільнення незмінних суддів, утворення вищих судових інституцій, до складу яких входили лине українці, при чому при цих призначеннях міркування національно-політичного характеру нібито часто-густо відсовували назад критерій знання, досвіду й таланту; що німці вмішувалися до судових справ і що йому, п. Чубинському, здавалося за надзвичайно важливе завдання поновити на Україні правосуддя, гідне цієї назви, й виводити його від іноземного вмішування. Дізнавшись від п. М. Василенка, що його, п. Чубинського, орієнтацію на неможливість відокремлення України від наступної Росії, вільної й великої, поділяє й значна частина кабінету, він, п. М. Чубинський, прийняв пропозицію взяти теку міністра юстиції.
Вважає за потрібне п. Чубинський додати, що цю посаду він опосідав лише три місяці й, провівши на Україні судову реформу, подався до димісії, і його було призначено на голову карного генерального суду Державного Сенату (М. Чубинський „На Дону“, Донская лєтопісь. № 1, стран. 151).
І дійсно, з початку липня 1918 року Рада Міністрів ухвалила, а гетьман затвердив закон про утворення Державного Сенату замість Генерального Суду та про поновлення Судових Палат.
Це була справді лебедина пісня п. М. Чубинського: розроблюючи проєкти цих законів, він утворив посаду президента Державного Сенату й був, як казали злі язики, такий певний свого призначення на цю посаду, що навіть замовив особливого президентського фотеля. Але цілком несподівано на президента Сенату гетьман призначив п. М. Василенка, а ображений п. М. Чубинський подався до димісії.
Судова реформа, або інакше праця над виробленням закона про Державний Сенат, зводилася до передрукування положення про російський „правительствующій сенат“ часів тимчасового уряду, новина була лише в єдності касаційної інстанції для всіх судів без винятку, як цивільних, так і військових.
Новину цю ввів п. М. Чубинський і для Донського Сенату, як він хвалиться в своїх споминах (стор. 138), але забуває при цьому додати, що новину цю він запозичив якраз зі скасованого закону Центральної Ради про утворення Генерального Суду.
І все нове, своєрідне, українське в судівництві було знищено, а знову повстало все, як за старих добрих російських часів. Але що собою являли ті призначення на судові посади за часів Центрально! Ради, що були такі одіозні для гетьманського уряду?
