ГЛІБ ЛАЗАРЕВСЬКИЙ.
На чолі Міністерства Освіти було поставлено п. Миколу Василенка, теперішнього члена Всеукраїнської Академії Наук.
Ця людина, українець із походження, що віддала все своє життя дослідженню української історії, а саме гетьманщини XVII–XVIII в. в. і придбала собі почесне імя в цій галузі, все таки не була до місця на посаді міністра народньої освіти Української суверенної Держави за перших часів її існування.
Чи то мало вплив на нього довге його перебування в лавах російської конституційно-демократичної партії, чи такі вже були риси його характеру, але в нього було прагнення до революційности, так би мовити, в російському маштабі: за часів царату його було увязнено за редагування газети конституційно-демократичного напрямку „Кіевскіе Отклики“; за часів большевиків його теж було покарано за „контр-революцію“, але не за участь, скажім, у „Союзі Визволення України“, а за участь у „Центрі дєйствій“ — організації суто російській.
Коли ж справа дотикалася українських питань, будування Української Держави, української народньої освіти, він завжди керувався відомим гаслом Столипіна: „вперед на дуже прикручених гальмах“. Очевидно, йому задуже імпонувала російська суспільність, він не міг, а може й не хотів відважитися відкрутити гальми.
Він розпочинає свою діяльність, даючи інтервю кореспондентові „Кієвской Мысли“ — газети, для всіх відомо, цілком вороже настроєної до українства, й підкреслює, що він проти „крайностей“ національного відродження.
9 травня на нараді членів Ради Міністерства він висловлюється проти впровадження примусової українізації, маючи на увазі завойовувати симпатії „майбутньої сили наших часів — буржуазії“ (звичайно російської, що вороже ставилася до всього українського).
