із 45 шаблями. Його кіннота мала досконалий вигляд — добірні люди, добре озброєння. Незабаром відділ рушив. Хорунжий К. і я отримали наказ тримати село якмога довше, не впускаючи до нього москалів. До нас прилучився і старшина від Орлика з кількома козаками. Зараз же з 20 шабель обсадили позицію за селом у напрямку дороги, якою прибули до села. Вже за кілька хвилин показалася колона московської кінноти, принаймні шабель у 300–400. Підпустивши на 300 кроків, почали ми її обстрілювати, але вже по 10 хвилинах мусили відходити до мосту, боячися, щоби москалі не відрізали нам шлях відвороту. Міст довелося нам переходити вже під сильним вогнем двох кулеметних тачанок. Під лісом ми знову затримались, але москалі посувалися великою масою, і видно було, що їх не спинять наші ріденькі стріли. В 3 кілометрах у лісі догнали ми арєрґард нашої колони, яка, маючи людей на санках, швидко відходила. Але москалі вже наздогнали нас і почали обстрілювати. Відповідаючи їм, ми відходили до колони, яка шикувалася вже до бою. Ліс наповняла ворожа кіннота. Нарешті, побачили ми перед собою готову до бою нашу розстрільну і стали на лівому її крилі. З московського боку свистіли кулі, десь близько туркотів кулемет. Чути було великий галас, залунали крики: „Бандіти, здавайтєсь, стойтє!“ Наші відповідали: „Комунарі, жидівські наймити“. Москалі наблизилися до нас уже на яких 100–120 кроків. Дивився я на нашу піхоту. Почорнілі від морозів їхні обличчя були спокійні. Стояли ми в спаленому сосновому ліску. Нарешті гук від ламаних галузок і дерев збільшився, і з криком „Ура“ москалі кинулися на нас. Один по одному кілька випалів, і піхота наша побігла вперед. По дорозі лежали коні й ранені москалі; їх добивали баґнетами. Від червоних висіли по деревах шапки, шаблі, рушниці, валялося біля 12 людських і кінських трупів; самі вони втікали, аж у лісі гуло. Переслідували ми їх біля кілометра й затрималися лавою. Раптом надійшло розпорядження не стріляти, бо наша кінна сотня, разом із Орликом, мала атакувати москалів з боку. Справді, за кілька хвилин почули ми крики „Слава“ і стрільбу. Видно було, що червоні втікали, бо стрільба віддалялася. Піхота повернула до обозу й рушила наперед. Тут ми довідалися, що ще на початку стрільби забито кулею в голову поручника Звягина. Швидко нагнала нас наша кіннота, оповідаючи, що москалі в безладдю залишили ліс.
Знову ж ми опинилися в арєрґарді, а колона рушила далі. Старшина від Орлика оповідав нам, що два місяці тому організація його була досить міцна і що тоді Орлик міг дати самої „кадри“ до 2,000 шабель, а охотників міг зібрати багато тисяч. Тоді вони сподівалися нашого приходу, але тепер справа з повстанням є безнадійна. В такий спосіб пройшли ми кілометрів ще з 15, коли знову до нас наблизилися москалі. Тримали вони себе цього разу значно сміливіше, бо, очевидно, що підійшла до них допомога, Наша піхота й арєрґард на лівому крилі зустріли їх вогнем. Вони відступили до молодого лісу і звідти відкрили по нас правильний вогонь, а частина їхньої кінноти пішла оточувати наше праве крило. Тут зустрів їх
