Буди Пісковської спіймали двох москалів, — комуніста й партійну комуністку, які їхали кудись фурманкою. В самому селі спіймали „взводного“ командира і 6 червоноармійців, а далі знову 5 (з цих 11 — 9, як мобілізованих, звільнили). За цим селом до аванґарду, в якому їхали хорунжий К. та я, підїхав сотник Антончик, і ми, силою до 30 шабель, поїхали до с. Облідки, де за відомостями були червоноармійці; відділ же мав обминути село з боку. В кроках 150 від села біля хати при дорозі стояло 5 червоноармійців, очевидно, з карного відлілу, бо добре одягнених і озброєних. Сотник Антончик з 5 кіннотчиками підїхав до них і став розмовляти, але червоні, очевидно, щось запідозріли, бо стали тікати, наші погналися за ними, одного забили, а решта втекла. Тим часом по нас почали стріляти з села з кулемета й рушниць; ми відповідали. Одна з куль перебила сотникові Антончикові ногу, і він упав із коня. Звідкись зявилася підвода, на яку покладено сотника Антончика, | ми швидко відїхали до відділу. Так стратили ми одного з найхоробріших старшин.
По відпочинку в Нянівці нічним походом перейшли Ялівку та по короткому відпочинку в Писарівці рушили далі. Під Писарівкою з лісу підійшли москалі, обстріляли колону ззаду перед входом до села. Одна сотня й арєрґард (12 шабель кінноти) почали відстрілюватися з-поза крайніх хат. Тим часом обоз і решта піхоти ввійшли до села й прослідували далі. Пізніше відійшла від нас і піхота. Москалі, силою до 50–60 шабель і досить великої розстрільни піхоти, насувалися на село. Відходячи й одстрілюючися з-за кожного закруту вулиці, ми дали можливість піхоті відійти за лінію вогня і, тримаючи москалів не далі, як за 500 кроків від себе, відходили за село через ліси й Слободу Пчелинську. Тут московська колона значно збільшилася, а аванґард її посувався за нами без перерви за 500–600 кроків, обсипаючи нас кулями. Так тривало аж до 12 години, коли наша кіннота під якимись хуторами заховалася в лісі при дорозі, пропустила нас і москалів, а потім обстріляла їх і атакою вигнала за хутори, захопивши 2 коней та забивши 4 червоноармійців. Тоді москалі трохи відстали й дали нам можливість пройти з 4 кілометри до ближчого лісу. Тут наша кіннота знову зупинилася і, коли москалі наблизилися, обстріляла їх.
Потім вся наша кіннота послідувала за колоною, залишаючи, яко арєрґард, 20 шабель із завданням розібрати й спалити міст через річку в с. Любарцях. На чолі арєрґарду стояв сотник Меринів. По годинному переходові, пройшовши ліс і кілька кілометрів полем, ми ввійшли до села. До річки залишилося кроків 100, коли побачили, що іншою вулицею навперейми вам улетіла добра сотня ворожої кінноти. Чвалом переходимо міст, спішуємося, залишаючи коні при паркані цвинтаря; восьмеро з нас зриваємо міст із тесаних кругляків і пускаємо по річці, а решта з коней стріляє по москалях, ховаючися за хатами. Москалі впрост із другого берега відкривають по нас вогонь із рушниць і двох „Люїсів“. Сотник Меринів і Березницький перескакують на протилежний бік до москалів і кидають в них ґранати. Ми під сильним огнем за яких 40–50
