В цьому бою сотник Пащенко виявив себе з найкращого боку: весь тягар бою витримав на своїх плечах, заспокоюючи та підбадьорюючи козаків. Майже всі командири сотень, що мали коні, кинули козаків, і тільки сотник Пащенко та сотник Аксюк залишилися на своїх місцях і щасливо вивели піхоту. Облічивши себе, виявили, що нас є біля 80 шабель і 220–230 баґнетів при 8 кулеметах. Віз із набоями, на щастя, також був при нас. А під Авратином стрільба тривала далі. Потім уже виявилося, що поперед нашої піхоти йшла застава з 30 людей — вона пройшла село вздовж і на краю села опинилася проти московського батальйону в 250–300 баґнетів. Командир нашої застави (прізвища не памятаю) з криком: „Товаріщі, спасайте“, — кинувся до ворожого командира й, показуючи на ворожу ж кінноту за селом, доповів, що це бандити хочуть оточити піхоту. Москалі, швидко занявши позицію на околиці села, почали обстрілювати своїх. Застава миттю повернула до своїх, які встигли вже впоперек через село вибратися в поле, і приєдналася згодом до нас. Отже щасливий збіг обставин урятував піхоту, навязавши переслідувачам більш як годинну бійку зі своїми ж.
По 20-хвилинному відпочинку піхоти, не зважаючи на те, що козаки просто з ніг валилися від утоми, ми рушили далі, обходячи села. По 2-годинному переході затрималися в лісі. До найближчих сел та хуторів було надіслано кількох кіннотчиків, які й привезли нам віз печеного хліба та іншої їжі. Так відпочивали ми аж до смерку. Тоді ж було зібрано нараду старшини, на якій виявлено, що ми все ж зберегли кращі сили відділу, маємо набої, отже маємо змогу слідувати далі, до наміченої цілі, що й було вирішено. Щождо долі обозу, то докладно довідалися ми про неї, лише повернувши до Польщі, до таборів. Московська кіннота його запримітила й погналася за ним. Нагнала за 4–5 кілометрів від Авратина. Спочатку наші відстрілювались, а потім пішли врозсип, тим більше, що їхали рівнобіжно з лісом по самому його краю. Підполковник Палій із 12 людьми на конях скрилися в лісі, а потім щасливо перебралися через кордон до Польщі; те саме також пощастило й підхорунжому Демченкові із 9 людями. За відомостями від селян москалі зразу захопили лише біля 20 ранених, 10–15 обозників і 1 кулемет із тачанкою. Більшість же кінних і піших розсипалася по селах і залишилася там, наприклад підстаршина Маслюк із кількома козаками; дехто з них перебрався потім за кордон.
Разом відділ наш стратив тоді біля 180–190 людей, правда, більшість із них беззбройних. Мушу зазначити, що оскільки підполковник Палій, бувши здоровим, підчас бою завжди був на місці, остільки ж легке поранення в мязи стегна навиліт без розтрощення кости спричинилося до того, що в рішучу хвилину він розгубився. З обозу ж можна було виставити щонайменше 20–30 піших вояків із рушницями й біля 20–30 кіннотчиків, цілком озброєних. Трудно судити, може й добре сталося, що обоз заїхав так далеко наперед і відтягнув на себе ворожу увагу, хоч і сам загинув. Але, здається, теж саме можна було зробити, залишивши в Авратині озброєну
