Біля години 6-ої 31 жовтня вирушили ми на Чуднівці над Бугом, де захопили 17 ворожих кіннотчиків. Тут я замінив свого змученого коня на добру кобилу. Всіх червоних розстріляно, лише одному пощастило під градом куль добігти до берега й, кинувшися до води, зникнути.
Вислані наперед, яко аванґард, у Куманівцях у будинку волости захопили ми „воєнрука“, який на заклик „руки догори“, ще виправдувався: „Товаріщі, я комуніст“; його і трьох із ним червоноармійців розстріляно, а захоплених в селі 10 інших червоноармійців, по відібранні від них зброї та одягу — пущено на волю. Не затримуючися, колона через Куманівці й Шпичинці (де захопили одного червоноармійця), через якісь хутори прибула надвечір до Цимбалівки, де й затрималася на ніч. Перебували ми в безлісній смузі, і, бажаючи її якнайшвидше перейти, підполковник Палій наказав сотникові Аксюкові збудити його вночі й вирушати далі. Біля 11-ої години мене викликано до штабу, і сотник Аксюк наказав мені виїхати до найближчих хуторів для обслідування, чи немає там москалів.
Ніч була якась неспокійна. Застави повідомили нас, що ніби хтось підїздив під село. В цілій околиці гавкали, аж вили, собаки. Доїхавши до першого хутора й зясувавши, що там нікого нема, ми повернули назад. Складаючи рапорта сотникові Аксюкові, я зазначив, що надзвичайне виття собак у селі за хуторами показує, що там, правдоподібно, є ворог.
Виявилося, що ще звечора приїздили возом селяни й повідомили, що за нами йде сила москалів — до 2,000 кінноти й піхота — червоні курсанти.
Здавши рапорта з розїзду, я пішов до хати, і лише біля 5-ої години раптово ми вирушили. Маючи так багато даних, що москалі справді вже близько за нами, перебуваючи в цілком одкритій, безлісній місцевості за кілометрів 40 від лісу, до того ж маючи виразний наказ, сотник Аксюк уважав за краще відпочивати, ніж дбати про долю довірених йому людей. Як тільки підполковник Палій прокинувся, він розгнівався й наказав негайно вирушати. Підводи було свіжо набрано, й піхота швидко відїхала. Всю кінноту під проводом підполковника Палія зібрано в арєрґарді, щоби слідувати за піхотою, при чім кіннотчики на кращих конях і найкращий кулемет на тачанці залишилися з ним у селі, решта ж, на слабших конях, вирушила за піхотою. Залишилося нас при підполковникові Палії біля 100 шабель. Не більше, як 20 хвилин по відїзді піхоти, здалека побачили ми ворожу кінноту. Це було біля 7-ої години 1 листопада. Ворог посувався швидко. По 10 хвилинах очікування побачили ми величезну глибоку колону кінноти, а за нею курився ще довжезний стовп куряви. Тачанка наша відкрила вогонь, і москалі стали розгортатися в сотенні колони й посуватися на нас, але наші кулемети та поєдинчі стріли починали наносити їм втрати, і вони почали, все ж посуваючися на нас, розгорталися в лави.
Селяни казали правду: червоної кінноти була сила — не менш 2,000 люду. Бачачи це, підполковник Палій наказав нашій кінноті
