Ця сторінка вичитана
Крім галичан нам удалося ще увійти в звязок із місцевими нашими організаціями в Забужжі. Після перших підсумків складалося таке вражіння: фактично все було ще в стадії чуток (із заходу), але ж нічого певного.
Тільки з большевицької преси та аґітації, що розпочали большевики серед Галицького війська та місцевого населення, можна було судити про загрозу російсько-польської війни.
Приїжджали комуністи Порайко, Затонський та Михайлик з інформаціями про небезпеку нової „польської авантюри“, а, власне кажучи, не маючи жадної певности в галицьких частинах, вони намагалися внести розбрат між козацтвом та старшиною.
Найхарактернішу і повну промову виголосив Затонський:
- „Багато ви про мене вже чули. Ви чули, що я жид, поляк, що ненавиджу галичан і т. і. Я однак дуже тішуся, що можу особисто з вами побалакати. Сам я ваш сусід, із Камянця Подільського, і як чуєте, по-українському говорю не гірше від кожного з вас. Який я ваш ворог — це розсудіть самі. Коли розійшлася чутка, що Галицька армія переходить на нашу сторону, всі відвічальні наші чинники порішили вас відразу знищити й розділити поодиноко всіх вас по всіх частинах Совітської армії. Я, однак, як секретар комуністичної партії большевиків України, взяв на себе відвічальність перед Радою народніх комісарів і зобовязався вас, як цілість, зреорганізувати у три червоні галицькі бриґади. Ми, як комуністи, вашої військової сили не потрібували й не потрібуємо. Ми ніколи не воювали силою і нікого силою не завойовували. 100-тисячна, середнє зорганізована армія може нас легко оружно поконати. Але ми, пролетарі, маємо в собі щось таке, що розкладає й найсильнішу армію. Перед тим „чимсь“, перед тією нашою розкладовою силою розтають найсильніші армії, як розложилася царська армія, німецька, австрійська, а тепер і ваша армія. Той вогонь, перед котрим дрижить буржуазія цілого світу, і ви мусите собі присвоїти. Присвоїте ж це собі ви тоді, коли між вами не стане тих офіцерів, за котрих ви стільки крови пролляли. Галичину я, як сусід, знаю дуже добре. Я знаю, що в Галичині нема властивої української буржуазії, але є українська інтеліґенція, ті прихвосні буржуазії, котрих я більш ненавиджу, ніж саму буржуазію. Я сам професор вищого технічного „училища“ і маю, може, більше від багатьох інших галицьких інтеліґентів права назвати себе інтеліґентом, однак зі всіх кляс суспільних я найбільше ненавиджу інтеліґенцію і вважаю конечним в інтересах всесвітньої революції, в інтересах комунізму винищити з корінням. Я ненавиджу інтеліґенцію за те, що вона думає по-дрібно-міщанському, стає все по боці сильнішого й не має ніякого розмаху. Не має також розмаху й селянство, на яке ми теж не спираємося. Одиноким чинником, що високо підніс прапор всесвітньої революції, є фабричний пролетаріят, який узяв у нас диктатуру в свої руки. Він розколює всі інші кляси й прилучає до себе підходячі для нього елементи, все ж інше безжалісно нищить. Ми знаємо, що хоч всі ви до нас прилучилися, ви ще однак далекі до большевиків-комуністів. У вас є ще багато елементу нам непотрібного й ворожого;
