бліки з Ланцуту. Був він із полонених большевиків і до польського полону був за командира московсько-большевицького полку червоної армії.
Тут же в церкві я довідався від очевидців, як геройськи вмирали наші партизани, як, наприклад, старший ляйтенант Білинський, який, маючи бравнінґа, три кулі випустив у червоноармійців, а четверту в себе; урядовець Хоха на пропозицію червоноармійця піддатися розсміявся й на очах червоноармійців застрелився, і багато ще було таких — вірних і одважних до кінця.
18 листопада рано нас вивели з церкви й, оточивши вартою в 30 кіннотчиків, погнали до містечка Базару, де знову замкнули в церкві.
19 листопада о годині приблизно 9–10 ми побачили, що ворожа кіннота десь виїздить із м. Базару. Один червоноармієць сказав нам, що близько містечка показалися повстанці, які наміряються напасти на містечко та відбити нас із неволі.
Того ж дня о годині 15–16 до церкви ввійшов старшина-червоноармієць, який, пройшовши двічі поміж полонених, наказав усім раненим піднестися й перейти до помешкання місцевого священика. Переходячи туди з церкви, ми побачили на вулиці багато селян, що тримали в руках хліб, сало та інші продукти й хотіли це все передати нам, але червоноармійці цього не дозволили. В будинку священика нам було значно краще, хоч би вже тому, що було тепло. Панотець, на прохання кількох ранених і з дозволу вартового червоноармійця, уділив тим, хто побажав, Святого Причастя.
20 листопада об 11 годині ми побачили крізь вікно, що всіх полонених із церкви вивели й кудись повели, а до дому священика підїхало кілька селянських фур. Один із червоноармійців сказав нам, що всіх полонених відправляють до станції Коростень, а звідти до Києва, де й відбудеться суд. Ранених мали везти на санках.
Біля 11 години ми побачили знову якесь заворушення в містечку і що кілька кіннотчиків чвалом поїхали в тому напрямкові, куди пів години тому повели полонених із церкви. Вартовий червоноармієць сказав нам, що з Києва приїхала надзвичайна комісія і що нас судитимуть тут же, в Базарі.
Біля 18 години до нас прийшло кілька одягнених по-цивільному осіб, а за ними кілька червоних старшин. Один із них, як виявилося потім, голова комісії, почав чистою українською мовою лаяти нас бандитами, головорізами тощо. Скінчивши лайку, він почав випитувати, чи немає поміж нас кого з командного складу. Діставши негативну відповідь, голова комісії став знову страшенно лаятися.
— А хто ж із вас Ремболович, ваш полковник? Чи по-вашому він не належить до командного складу? А на Коростень хто нападав?
Один із козаків відповів йому, що мене забито, але комісія мала вже відомості, що я знахожуся серед ранених, і голова комісії знову звернувся до нас із запитанням, хто з нас Ремболович.
Підполковник Х. (не хочу називати його прізвища, бо, може, він ще живий, оскільки немає його прізвища серед розстріляних),
