сміливі вояки, під градом ворожих куль, примушені були опустити с. Леонівку.
Вже на еміґрації було виявлено, що Леонівку атакував підполковник Чорний, але не міг її захопити, бо ворожі сили значно перевищували його власні сили. Наші ж частини спізнилися на яких-небудь 20–30 хвилин. З-під Леонівки, лісами, цілковитим бездоріжжям, наші частини рушили в напрямку на село Зерево, але по дорозі до нього треба було переправитися через р. Тетерів. Не доходячи до цієї річки, було зроблено в лісі годинний опочивок, під час якого спалено всі зайві речі: канцелярію, майно особисте і т. п. Люди були так перевтомлені, що після опочивку багатьох тільки з великою силою пощастило збудити, а були й такі, яких уже й не можна було збудити — позамерзали. Переправу через р. Тетерів обрано поміж селами Уніним та Блитчею, бо, за відомостями від селян, тут був брід.
У мене й досі мороз по шкурі подирає, коли я згадаю собі цю нашу переправу. На цілий обоз було тільки три фури, решта ж були санки. Піхота почала переправлятися по кладках, які збудували наші ж вояки з розібраного плоту. Дехто хотів перейти через лід, але в цьому місці вода бігла дуже швидко, через це крига була тонка, не могла витримати ваги людського тіла, й козаки повпадали до води. Найтяжче було з раненими, число яких доходило до 150. Доводилося майно й ранених перевантажувати з санок на фури. Переправлялися в такий спосіб протягом 3 годин. По переправі знову дано годинний відпочинок. Отже, протягом останніх чотирьох діб найдовший відпочинок тривав не більше 4 годин. По відпочинку колона рушила через с. Зерево на Лукашівку, куди й прибула 15 листопада о 21 годині. Користаючися з того, що ворожа кіннота невідомо чому не переслідувала наших частин від с. Зерева, генерал Тютюнник наказав ночувати в с. Лукашівці.
З Лукашівки частини вирушили о 10 годині рано на с. с. Палідарівку, Салішани, Голубієвичі й Розважів до Термахівки. В с. Розважеві ворожа кіннота знову обстріляла наші частини, переслідуючи їх до Термахівки. Біля Термахівки ми зробили засідку, чим заподіяли великі втрати ворогові й змусили його припинити переслідування. На полю цього бою залишилося 40 червоних кіннотчиків і командир дивізіону.
О годині 24-й частини вирушили з с. Термахівки на с. Малі Миньки, куди й прибули о 5-й годині 17 листопада. Вимарш із села призначено було на 12 годину того ж 17 листопада.
О годині 7-ій рано 17 листопада до с. Миньків приїхав верхи селянин, який повідомив полковника Янченка (я був при цій розмові і сам писав рапорта генералові Тютюнникові), що через с. Голубієвичі в напрямку на М. Миньки посувається великий відділ ворожої кінноти. Але по цьому рапортові генерал Тютюнник жадних нових розпоряджень не зробив.
О годині 8-й хвилин 15 другий селянин повідомив, що в 5–6 верствах від села Малих Миньків наїхало багато ворожої кінноти.
