праворуч і ліворуч від переїзду, як також цілком знищено телеграфну лінію на протязі 400 метрів.
З Юзефівки частини вирушили на с. Чоповичі. Не доходячи трьох верстов до села, було вислано курінь під командою полковника Лисогора захопити станцію Чоповичі. Село Чоповичі було занято з короткого удару; захопити ж станцію було значно трудніше, але і її заняли наші частини по впертому бою. В селі й на станції ми знищили 38 залізничний батальйон, кінну й пішу міліцію та технічну роту з 4 кулеметами. Тут же було захоплено до полону 60 червоноармійців та 20 коней. З нашого боку теж були втрати: забито було підполковника Мінаківського й 4 козаків та поранено полковника Лисогора, 2 старшин та 2 козаків. Під час бою на ст. Чоповичі, як і в попередніх боях, велику відвагу виявили полковник Лисогор та підполковник Мінаківський, отже вибуття їх з рядів не могло не відбитися на загальній ситуації. Полковника Лисогора, тяжко раненого, вивезла з поля бою його дружина, пані Лисогорова, що брала активну участь у всіх боях, а під час останнього акту листопадової траґедії біля села Миньків урятувала життя і своєму чоловікові, і кільком козакам.
З с. Чоповичів частини помаршували на с. Будилівку, звідки 11 листопада вирушили на с. с. Дитинець, Облотку й Шлямарку. Під час цього маршу частини мали незначні сутички з ворожою кіннотою.
Із с. Шлямарки було вислано для нічного нападу на м. Радомишль мій відділ і кінноту сотника Хмари під загальним командуванням полковника Ступницького (того самого, що так нерішучо чинив під м. Коростенем). Нападу на Радомишль нам не пощастило зробити, бо полковник Ступницький заблудив, жадних порад слухати не хотів, і відділ повернувся ні з чим, приєднавшися об 11 годині ранком 12 листопада до головних сил біля с. Заньків. Із с. Заньків частини вирушили 12 листопада о 14 годині в напрямку на с. Чайківку. При переході через с. Чайківку наші частини було обстріляно сильним кулеметним та рушничним вогнем ворожої кінноти, що скупчилася на північній околиці села. Генерал Тютюнник вислав курінь, якому було дано завдання вибити з села ворожу кінноту. Московська кіннота, справді, відступила з села, але за пів години знову атакувала наші частини ззаду та зліва; проте піхота наша відбила всі ці атаки. Протягом кількох годин бою наші фури переповнені були раненими. В цьому ж бої й мене було тяжко ранено в нижню третину стегна правої ноги. Треба віддати велику подяку докторові Плітасові, який, не звертаючи уваги на ворожі кулі, перебігав від одного раненого до другого, всюди подаючи допомогу. В цій своїй допомозі раненому й умираючому братові своєму він дійшов сам до того стану, що його водили під руки два козаки — такий він був перевтомлений. Був він узагалі єдиний лікар на всі наші частини.
Колона посувалася далі на с. с. Пилиповичі, Журавлівку, Березівку, Мінейки, Городське. Входячи до Городського, полковник Отмарштайн із полковником Сушком зупинили бриґаду полковника
