Вислухавши мого рапорта, генерал Тютюнник махнув рукою.
Я тоді звернувся до нього й почав просити, щоби група повернула до Коростеня, щоб мені було дано один курінь, 2 кулемети та 5–10 тисяч набоїв, і я прорву московський фронт, та що ми займемо м. Коростень; а занявши Коростень, ми будемо забезпечені і набоями, і рушницями[1], навіть матимемо кілька гармат із кіньми, що стоять у ваґонах біля ст. Коростень.
Полковник Отмарштайн підтримав моє прохання й теж доводив генералові Тютюнникові, що під Коростенем ми стратили кількох кращих старшин, як полковник Климач (ранений), сотник Стефанишин (забитий), хорунжий Василів (ранений); вистріляли 80% наших набоїв, що, не захопивши Коростеня, ми залишимося зовсім без амуніції, та що дух у козаків значно підупаде.
Генерал Тютюнник, вислухавши полковника Отмарштайна, вдруге махнув рукою і чвалом поїхав до голови колони. Полковник Отмарштайн обернувся до мене, ніби хотів щось сказати, але не міг виговорити ні слова, тільки дві сльози, що викотилися з очей цієї чесної людини, сказали все красномовніше за слова.
Частини відходили в напрямку на с. Чигири.
У цей час московський панцерник, підїхавши з Києва, почав обстрілювати нашу колону гарматним вогнем, але тільки 3–4 набої вибухли близько од нашої колони, а інші зовсім не влучали. Під час цього обстрілу контужено було в голову інженера Віктора Яновського.
В селі Чигирях частинам було дано 2-годинний відпочинок, по якому вони вимаршували через села Михайлівку, Васьковичі й Межирічку на с. Дідковичі. Селяни Дідковичів дуже прихильно поставилися до нас, самі забирали козаків до хат та понагодовували їх і коні.
8 листолада полковник Янченко зібрав у себе командирів частин, щоби вислухати доповіді про настрій серед вояків. Перший доповідав підполковник Шраменко, розпочавши свою промову запитанням, під яким прапором ми йдемо — У. Н. Р. чи У. Д.?
На превеликий мій жаль, я не міг далі залишитися на нараді, бо по мене прийшов післанець від полковника Отмарштайна з наказом негайно прибути до штабу, який був розміщений у будинку місцевого священика. Коли я прибув до штабу, полковник Отмарштайн закликав мене до окремої кімнати й, розклавши мапу на столі, почав зясовувати наше становище. Спробую передати дослівно те, що казав мені полковник Отмарштайн: „Під Коростенем ми понесли поразку, наслідків якої вже виправити не можна. Генерал Тютюнник наказує відходити далі. Моїх порад зовсім не слухає. Мені тепер дивно, як міг Головний Отаман доручити таку важливу справу генералові Тютюнникові. Посуваючися наперед, ми не швидко дійдемо до другого „Коростеня“, де можна було б зробити запас зброї та амуніції, а москалі нас будуть переслідувати та дрібними
- ↑ 30% наших вояків були ще й досі без рушниць. — Автор.
