Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 3. 1932.pdf/156

Ця сторінка вичитана

Яке ж тепле було спіткання селян із відділом. Селяни подавали воякам руку, як брат братові по довгій розлуці, стискували міцно один одного, з очима, повними сліз, і не хтіти відпускати один одного, неначе навік прагнули бути нерозлучними.

В перших числах жовтня було вже налагоджено звязок із місцевими повстанчими організаціями, було зроблено відповідні розпорядження і видано вказівки окремим особам.

15 жовтня відділ примушений був вирушити в район Ушомира Житомирського повіту, бо карні московські відділи переводили над селянами ріжні репресії, гадаючи в цей спосіб примусити селян, щоб видали відділ. У Житомирському повіті відділ обеззброїв роту робітничого куріня і зброю передав селянам, які зараз же фурманками перевезли її до Звягельського повіту.

30 жовтня до відділу прибув сотник Головко з асистою та з директивами від Головного Повстанчого Штабу, з яким відділ підтримував звязок.

За звязкових були малі хлопці, забрані з табору.

5 листопада до відділу прийшов селянин і повідомив, що до села Янча-Рудня приїхав карний відділ і роздає жінкам хустки, щоб довідатися від них, чи є поблизу повстанці.

На пропозицію відділу селянин погодився провести його поночі до села й показати розміщення червоних.

З відділу було надіслано 15 вояків під командою сотника Головка, щоб обеззброїти карний відділ.

Це завдання було виконано бездоганно — взято багато зброї, 60 посідланих коней, багато одягу й взуття, при чому втрат із боку відділу не було жадних.

Одягнувши теплий одяг і сівши на коні, відділ негайно вирушив у напрямку на Коростень.

Переходи були по 80 верстов у ніч. Протягом короткого часу відділ побував у районі Радомишля та станцій Тетерева, Олевського й Мозира.

Як не полювали карні частини московські на відділ, але спіймати не могли його.

Коли відділові доводилося попадати в район розміщення більших московських сил, то він примушений був видавати себе за карний відділ по боротьбі з бандитизмом. Це було невигідно, бо тоді селяни не давали ані їжі, ані оброку для коней, навіть до хати не пускали переночувати. Коли ж випадково їм доводилося дізнатися, кого справді являв собою відділ, то зараз же нагодують і вояків, і коней, навіть вийдуть поза село чатувати — чи не йдуть червоні.

Через свої великі і з конечности несподівано-зиґзаґуваті рейди відділ утратив звязок зі штабом і довідався лише в районі Олевського, що головна колона Повстанчої Армії прямує на Коростень.

В районі Олевського селяни самі підняли повстання й вигнали всіх москвинів із району Олевського, але большевики використали брак доброго проводу в селянській організації, перейшли до наступу і стали палити села, а селяни мусіли критися по лісах. У цей критич-