році ми ведемо боротьбу на два фронти: проти поляків і проти москвинів. Це була основна й може найбільша причина наших неуспіхів. Держава, що тільки народилася та ще не зорганізувалася й не мала ще своєї сталої армії, не повинна була й не могла воювати на всі боки. Коли звернутись до того, який фронт слід було зліквідувати, то, на нашу думку, легше й доцільніше було ліквідувати фронт польський. Поляки були слабші від москвинів і через це з ними легше було договоритися. Ми мали б Галичину, як глибокий тил, з населенням, свідомим своїх національних завдань, карним і слухняним. Змобілізувавши його за час боротьби, мали б ми добре зорганізовані військові частини, які могли б послужити кістяком для всієї армії. Та цього, на жаль, не сталося.
Українська армія організується й формується без усякого пляну й без усяких підстав (це відноситься не лише до періоду після і передгетьманського). Формують частини активніші особи, які, зібравши певний гурток людей навколо себе, отримують пізніше санкцію Уряду й стають N-ою частиною. Виключенням із цього був лише Запорозький корпус і загін Січових Стрільців (після протигетьманського перевороту — корпус Січових Стрільців).
Дякуючи цьому, підрахунок сил і управління ними бували часто не під силу вищому командуванню. Сваволя й „отаманія“ у війську часто зводили на нівець усякі пляни командування. До цього ще стремління кожного політичного угрупування, мати свою частину, — викликало остаточний розбрат у війську. Кінець такому порядкові покладено тільки у червні 1919 року, і це дало добрі результати. Українська армія ніколи не могла довести частин навіть до половини штатного складу. Ні одна мобілізація їй не вдається, а те, що змобілізоване, після перших боїв дезертує. Всю боротьбу виносять ідейні елементи, що взяли тягар на свої плечі ще в 1917–1918 році. Армія воює піхотою та артилерією. Кінноти, за малим виключенням, навіть для розвідки їй не вистарчає. Найширші пляни по створенню кінних бриґад — по одній на дивізію — не могли бути виконані за браком: поперше відповідних кінних начальників, подруге з браку коней і кінського знаряддя. Технічних і інших помічних військ — теж немає. Мости лагодить піхота. Звязок тримає теж вона. Ті незначні команди звязку, що їх мали штаби частин, були настільки малі, що коли траплялося попадати в місцевості, де не було місцевих телеграфічних ліній, то не було й звязку між військами. В такому положенню управління військом, особливо при тому сильно подвижному характері війни, якою була війна України з Московщиною в 1911 році, було надзвичайно трудним, а часом просто неможливим. Коли до всього цього додати ще постійний брак муніції, зброї, одягу та взуття — через ізольованість України від світу, а продуктів харчування — через слабо зорганізовані апарати постачання з одного боку, та
