окремим частинам і особам свобідний вибір щодо дальшої їхньої долі.
Того ж дня на останньому зібранні командирів частин групи Січових Стрільців вирішено групу розвязати. Ті частини групи, що виявили бажання йти на схід, мали згрупуватися в районі Коростки–Липно, а ті, що йшли на захід, — у районі Дертка–Новий Миропіль. Наказа по групі у цій справі було виконано до вечора 6 грудня.
Зранку 7 грудня більша частина армії У. Н. Р., під командою генерала Омеляновича-Павленка, направилася в загальному напрямі на Комаргород і там вийшла на тили ворога. До цієї групи долучилася й частина Січових Стрільців. Друга частина С. С. ранком 7 грудня зі штабом групи прибула на ст. Миропіль, де й була інтернована поляками. В той же день частина Запорозької групи, що була в районі ст. Печанівки, також була інтернована поляками. Інтернованих поляки відправили через Шепетівку–Рівне–Луцьке до ріжних таборів для полонених, де вони й утримувалися на однаковому з полоненими положенню аж до весни 1920 року.
Так була розвязана група Січових Стрільців і перестала фактично існувати.
Висновки. В останньому періоді боротьби війська У. Н. Р. в 1919 році яскраво виявилася повна ізольованість його від усього світу. Для України ніде не знайшлося приятелів чи спільників. Українська дипломатія не змогла підготовити ґрунту для стратегії. Армія виказала багато героїзму, але подолати задачу виборення незалежности своїй батьківщині не змогла. Московські добровольці, після переходу Галичан на їхній бік, перемагають армію У. Н. Р. і майже без боїв займають територію від Жмеринки–Вапнярки до Старокостянтинова–Проскурова–Могилева Подільського. Крім переходу Галичан до Деникіна не мало до цього спричинилося й те, що армія У. Н. Р. була знесилена постійними, без відпочинку, боями й маршами, несла надзвичайні втрати від тифу, їй бракувало одягу й взуття, не вистарчало зброї й набоїв.
Велика російська революція, порвавши ланцюги російського царату, разом із тим пробудила й усі неросійські народи до самостійного незалежного життя. Першим, що став до боротьби за свою самостійність, був народ український, в особі своєї інтеліґенції й незначних мас народу та півінтеліґенції. Московські большевики розвинули велику аґітацію серед населення України, захопили маси своїми соціяльними кличами. Російський елемент населення, що взагалі вороже ставився до української державности, давав москвинам велику допомогу в цьому, працюючи на шкоду Україні й українцям. Щодо нашого, так би мовити, міжнароднього становища, то ми в своїй боротьбі залишилися зовсім ізольованими. Виснажуючись у боротьбі, ми ні звідкіля не могли дістати хоч будь-якої допомоги. В 1919
