сковськими добровольцями Деникіна залишила Старокостянтинів і вийшла до призначеного їй району. У Старокостянтинові до деникінців попали всі шпиталі групи С. С. з масою хорих на тиф та всі ранені. Деникінці в першу чергу забрали всі продукти, що їх було залишено групою С. С. для хорих і ранених. Маса хорих померла; решту з медичним персоналом деникінці вивезли до Проскурова та інших міст. Доля їх і досі не відома.
3-го грудня в Любарі отаман Волох зрадив і на чолі Гайдамацької бригади перейшов на бік червоних москвинів, захвативши з собою й державну скарбницю. Не відомо, що більше цікавило Волоха — чи збереження своєї частини за ціну переходу на службу до московської комуни, чи скарбниця[1].
Юнацька школа відмовилася ліквідувати виступ Волоха, й тому Уряд на чолі з Головним Отаманом залишили Любар і прибули до Нової Чарторії. Волох, після виступу, вночі з 3 на 4 грудня поспішно відійшов до Чуднова, де були червоні москвини.
4-го грудня Любар зайняла 4-та Київська дивізія, що перейшла туди з Острополя.
4, 5 і 6 грудня проходять у постійних нарадах Головного Отамана, Уряду й вищих представників війська У. Н. Р. Наради ці ні до яких результатів не доводять.
На нараді начальників Січових Стрільців виявилося, що частина групи готова пробиватися на тили ворога й там, в залежності від обставин, продовжувати партизанську боротьбу; коли це не пощастить, то добиратися додому, де й розпорошитися. Друга частина вважала, що обстанова не сприяє до продовження боротьби, мала себе за непідготовлену до партизанської війни й схилялася до думки інтернування в Польщі.
До першої групи належали переважно наддніпрянці з малим відсотком галичан, до другої групи належали переважно галичани й незначний відсоток наддніпрянців. Це було й зрозуміло. Галичани, що були в групі, хоч і перебували довший час на Великій Україні, все ж почували себе там, до певної міри, чужими. Велика перетомленість людей, упадок енерґії й зневіра в успіх теж відогравали не останню ролю.
Уночі з 5 на 6 грудня Головний Отаман виїхав на ст. Шепетівку й звідтіль до Польщі.
6-го грудня відбулася остання нарада вищих начальників армії У. Н. Р., на якій вирішено пробиватися на тили ворога, давши
- ↑ Цю частину зформовано, на думку Головного Отамана, з найпевніших елементів, як останню опору. На жаль, Волох не виправдав цього високого довіря. Можна собі уявити, якою це було трагедією для бл. п. Головного Отамана.
