Вночі на 2 вересня Січові Стрільці переводять перегруповку й зосереджують на правому флянзі 10-ої дивізії 1-й полк С. С., на лівому флянзі 11-ої дивізії 3-й полк С. С. і кінний дивізіон Бориса і зранку 1 вересня атакують ворога на обох флянґах.
Ворог не витримує натиску й починає відходити. Січові Стрільці виходять на фронт Яблонна–Недбаївка й Улашинівка–Слобідка Черницька.
4 вересня, після невеличкого бою, Січові Стрільці займають с. с. Теснівка–Тупільці та Кропивна–Бровки. 5 вересня вся група робить поворот під прямим кутом на північ. Штаб групи ставить задачу: переслідувати ворога, маючи на меті вийти на фронт Бараші–Симони та Марянівка–Немелянка. Кінний дивізіон — на Новоград-Волинський. Під загрозою бути відтятими від Коростеня Січовою піхотою й лід напором кінноти Бориса большевики поспішно почали тікати з Новоград-Волинського, при чому беззахисне це місто піддали такому сильному гарматному обстрілові, що більша частина міста зовсім вигоріла. Січові Стрільці вступили до Новоград-Волинського й зайняли визначений їм фронт. 2-й Галицький корпус опанував район ст. Фасової з аванґардом на р. Ірша.
Висновки. З заняттям Житомира й Звягеля українські війська одвоювали значні й багаті обшари своєї землі від ворога-окупанта. Закріпили за собою посідання залізниці Бердичів–Шепетівка. Здобули частину залізниць Бердичів–Коростень і Шепетівка–Коростень. Відбили від ворога багато військової здобичі й велику кількість залізничного майна, як паротяги й ваґони, в яких українська армія відчувала надзвичайний брак. Із захватом залізниць полегшувалося маневрування війська і підвіз йому бойових та життьових припасів.
Ворог, наблизившись до Коростеня, легше міг маневрувати, перекидаючи свої резерви з Коростеня по залізниці в трьох напрямках. До нього прибули нові частини, які поповнилися ще й місцевим большевицьким елементом, що зведено було в так звану Волинську бригаду. Тому ворог, починаючи з 7 вересня, ставить значний опір. Прекрасно розуміючи значіння Коростеня для українських військ, а ще більшу вагу його для ворога, Січові Стрільці прикладали всіх зусиль, щоби скорше заволодіти цим залізничним вузлом. Те, що Січовим Стрільцям не вдалося його опанувати, ще не є доказом того, що вони не хотіли його взяти й не прикладали всієї своєї енерґії та сил до цього. Не зважаючи на опір ворога, Січові Стрільці з боями, без примінення артилерії, за рідкими винятками просуваючись по страшенно піскуватих дорогах, 7 вересня виходять на фронт Сушки–Білка–Яблонець–Мокряки. У цей час 2-й Галицький корпус знаходився головними силами в районі Фасо-
