підтягнути до Новоград-Волинського 11-у дивізію з Шепетівки. Помилкою штабу групи було тут так сильно розтягати групу далеко в глибину. Але тоді думалося, що ворог, сильно здеморалізований, не зможе поставити опору нашій 10-й дивізії й кінному дивізіонові Бориса. На протязі 21 і 22 серпня 11-а дивізія перевозиться по залізниці під Новоград-Волинський і протягає частинно свій фронт на північ, змінивши під Олександрівкою місцевих повстанців і дивізіон Бориса. Штаб групи переходить 22 серпня до Полонного, а 23 має переїхати до Рогачева й далі до Новоград-Волинського.
23 серпня ворог енерґійно натискає на 10-у дивізію, що на схід від Новограда-Волинського. Одночасно сильно атакує с. Олександрівку, що її занято частиною 11-ої дивізії С. С. Атаки ворога довго відбиваються й, можливо, що група була б утрималася, коли б не ось-який випадок. Вищі польські штаби й командири частин на фронті, очевидно, ще не знали про умови, що їх завязано між Січовими Стрільцями та їхнім вищим штабом, і в час, коли під Новоград-Волинським рішався бій, кінний відділ поляків підійшов під Новоград-Волинський із боку Корця, наскочив на стрілецькі обози, що стояли в районі Орени–Киянки, почав їх грабувати й забирати до полону. В обозах сталася паніка, й вони стрімголов почали тікати на схід до Кікового і Гільського, за Случ.
Вістка про це швидко докотилася до фронтових частин, і вони, не видержавши натиска ворога, почали відходити, при чому з приводу того, що звязок зі штабом групи у той час був перерваний, командири дивізій рішили відходити не на південь від Новоград-Волинського, а на південний схід. Таким чином, коли вночі на 24 серпня командир групи з начальником штабу прибули до Рогачева, то отримали донесення, що частини залишили Новоград-Волинський | відійшли 10-ою дивізією на Кропивну й Броники, 11-ю дивізією на Калесний Майдан–Черниця, кінний дивізіон Бориса на південь від Новоград-Волинського, по західньому березі р. Случі[1].
- ↑ Генерал Капустянський у своїй 3-й частині „Походу українських військ на Київ–Одесу“ (ст. 112) іронізує з приводу залишення Січовиками напрямку Звягель–Костель: „Нехай, мовляв, поляки та большевики бються поміж себе на Костопольському напрямку“. Слід запитати генерала Капустянського, як би він себе почував, коли б у нього в тилу появився чинник, який не говорить — ворог він чи приятель, і в той же час забирає його майно, набої й обеззброює його частини? Невже б він думав, що той шуткує? Де був тоді штаб Головного Отамана? Як здається, навіть генерал (тоді ще полковник) Капустянський на кількаразові запитання штабу групи С. С. про відношення й ставлення до поляків — відповідав, що властиво умови ніякої немає, але „ви поводьте себе так.. ну, так… знаєте? Ну, щоби було добре“. Але як треба було розуміти те — „робити, щоби було добре“? Тоді, наприклад, Січові Стрільці були тої думки, що найкраще було б, якби раз-другий їх набити, щоб не пхалися поза українськими спинами на українську територію, одвойовану українською
