під керуванням полковників Царенка й Лещука. 3-й та 4-й полк кошу та штаб і сам отаман Поліщук залишився в Ніжині, а в околицях цього міста провадив „бойові операції“ отаман Ангел зі своїм помішником, отаманом Голубом.
В Бахмачі в той час скупчилося біля двох німецьких дивізій з артилерією й силою майна, для вивоза котрих вимагалося рухомий залізничний склад, надто-ж паротяги. З Сірими, яко дисциплінованим військом, німці дуже рахувалися й побоювалися, бо коли з розпорядження полковника П. на Київ щоденно відправлялися потяги з майном, до яких протягали німці свої руки, то з їхнього боку поступали лише заяви й прохання залишити їм хоч частину ешалонів, щоби вони мали змогу доїхати додому. Коли-ж прибули Чорноморці й німцям стало відомо про утворений отаманом Миляшкевичем погром і що штаб отамана Палія й Сірої дивізії на чолі з отаманами виїхали у невідомому напрямку, то німецький „совдеп“ заговорив иншою вже мовою, яка носила характер катеґоричного наказу, вимагання й навіть погрози.
Німці вимагали висадити негайно з потягів частини Сірої дивізії, повернути назад напередодні відправлені наші бронепотяги й артилерію, як також і те майно (особливо 4 самоходи), що було відправлено до Київа. До німців приєдналися мобілізовані вояки Борзенського й Конотопського повіту, які не хотіли їхати в „чужі краї“ й вимагали, зі зброєю в руках, залишити їм запас одягу й харчі, що мали частини. „Треба управитися з німцями, а зі „своїми“ порахуємося пізніш“ — казали козаки.
З наказу полковника П. залізничні комісари Мозіган і Антоновський подали для ешалонів чотири паротяги, й ешалони були готові до виїзду. Німці навели гармати й через товмача попередили, що відкриють огонь, як тільки перший ешалон рушить. Телеґраф і телефон поки-що були в наших руках, і полковник П. просив отамана Поліщука допомогти, але він умив руки, — робіть, мовляв, що хочете.
Німецький „Совдеп“ не йшов на жадний компроміс: йому потрібні були ваґони, паротяги й майно. Полковник П. вибрав крайню міру і поставив німцям умову: „як-що німці будуть перешкоджати відїздові ешалонів і зроблять хоч один стріл, то в один момент Сірі кинуться на німців і будуть битися до останнього чоловіка, до Сірих безумовно приєднаються мобілізовані Чорноморці й навіть населення“. Тимчасом із ваґонів були винесені всі кулемети, що готові були в кожну хвилю відкрити огонь. Мобілізовані козаки, які до цього часу бродили навколо ешалонів, мабуть, прийняли, що кулемети виставлені проти них, і тому кинулися до ваґонів сідати. Німці прислали товмача за полковником П., якого попросили на „нараду“. Полковник П. пішов, залишивши заступника, якому видав належні інструкції. На „нараді“, між иншим на дворі, під відкритим небом, німці оточили тісним кільцем полковника П. і запитали, чи він дійсно виконає поставлені умови. Полковник П. відповів, що він може жартувати з дітьми, за яких не вважає німців,
