Увійшов військовий без жадних відзнак, але по всїй постаті було видно людину інтеліґентну, років тридцяти.
Рекомендується: „Товаріщ-помошнік командіра N-ой латишской брігади“, — показує мені свої документи.
Привіталися, я попрохав „товариша-помішника“ сісти й запитав, в чому полягає його справа. Глянувши на свого адютанта, сотника Миколаєнка, я спостеріг його велике занепокоєння.
Спочатку „товариш-помішник“ націлявся, як йому підійти до розмови, а нарешті сказав, що „комбріґ“ дуже стурбований присутністю міцної групи кінноти в близькому запіллі Червоної армії, яка, видимо, не належить до Червоної армії“, а через те він прохав-би дати йому відповідні пояснення для переказу „комбрігові“.
Я підійшов до діла просто й рішуче.
Я зясував йому, що про присутність бригади лотишів я знав ще вчора й, коли-б у мене були які-небудь ворожі заміри проти них, то ми напевно були б напали на них ще вчора, або відійшли в иншому напрямі, на що ми мали досить часу.
Ця арґументація остільки докладно зясувала наше поступовання, що помішник комбриґа цілком з неї задовольнився; але щоб додати остаточну належну форму цій справі, я йому порадив звернутися до повстанчих загонів отамана Гулого-Гуленка.
Далі вже наша розмова перейшла на тему дня в ширшому значінню, при чому в першу чергу дісталося „золотопогонникам“, як звали звичайно большевики добровольців; я вихваляв лотишів, а той не був у боргу і вихваляв наших партизанів; побалакали, посміялися; помішник комбриґа уклонився, дзенькнув острогами і, цілком задоволений, поїхав додому.
А в той час, треба зазначити, лотиська бригада була на поготові: гармати її були звернені на нас.
Прийшлося витримати характер до кінця дня і залишатися на місці своєї стоянки; а скоро смеркло, налагодивши попереду все, як слід, для походу, ми вирушили й крутими манівцями перейшли до Старообрядської колонії, що була верстов за 30 від неприємних сусідів.
6 лютого в великому селі Цибулеві (10 верстов на півн. захід від ст. Знаменка) штабова колона наша робила денний відпочинок. Отаман Гулий ждав підходу своїх партизанів і взагалі мав полагодити де-які орґанізаційні справи, відносно настроїв околишнього селянства він був цілком певний.
В самому містечку, крім невеликого відділу чоловіка в 120 партизанів Гулого, стояв ще мій штаб; кінні ж частини наші були розміщені по присілках, — верстов на 4–6 (Шутівка).
7 лютого, так приблизно в 11 чи 12 годині почувся перший гарматній стріл. Вибігаємо з хат, дивимося, а на небі ще не розійшлася біла хмарка, від шрапнельного вибуху; за першим вибу-
