- „Я Тобі в першому листі писав, що чуть було не одружився. І Надя цього дуже хотіла. Діло було так: Як мене звільнили з Чека, то зараз же прийшов до мене пан N. і каже — „моя донька, дружина і вся семя хочуть, щоб чоловіком Олі був Ти“. Я попрохав на два дні відкласти відповідь. На другий день балакав з Олею. Вона сказала, що дуже любить мене і ні за кого не піде, крім як за мене. Я не хтів дурити і сказав одверто, що зараз женитися не буду, бо собою розпоряжатимуся тільки тоді, коли буде збудована Українська Держава. Як-же вона згодна ділити зі мною усе те, що може зустрінутись на мойому тернистому шляху здобуття волі для свого краю, то повинна відріктися від батька й матери та йти зі мною. Ну, звичайно, як жінці, я казав, що це буде їй не по силах. Вона розплакавшися, пішла додому, нічого не відповівши, а я на другий день пішов до ліса“.
Марш Київської й Волинської дивізії. — Зустріч штабової колони з бригадою червоних лотишів. — Напад червоної кінноти на наші штаби. — Марш колони полк. Дубового — Напад Коцури на 3-й Кінний полк. (Схема ч. 3). Як особливість подій в першій половині лютого треба підкреслити, що це була доба, коли частини нашої Армії були найбільш розєднані, але завдяки міцним повстанчим орґанізаціям, в районі яких відбувалося маневрування, через загальну прихильність людности, а також завдяки досвідченості начальників колон, план, який 22 січня накреслило Командування Армії, військо уміло виконати.
Я не маю при собі матеріялів що-до руху Північної ґрупи отаманів Ю. Тютюнника й О. Загродського, більш докладних за ті, що вміщено в брошурі П. Певного „За волю та державність“, — тому, для повности навожу тут уступ „Марш Київської дивізії“, в редакції зазначеної вище брошури, при чому до тексту й дат внесені поправки після статті п. Феденка — „Фермент нації“ й звітів полковника Крата, підполковника Холостоновського та сотника Новикова[1]:
„Київська дивізія разом з Волинською, під командою отамана Ю. Тютюнника; взяла напрямок через Київщину, Звенигородщину, Канівщину й Черкаси.
23 січня в большевицькому фронті, біля містечка Іванівки (17 верстов на захід від Новомиргорода) було знайдено прохід, й без єдиного пострілу обидві дивізії пройшли через Мокру-Калигірку, Шполу й Топільно на Звенигородщину, де спинилися в районі Вільшана–Кирилівка.
З великою радістю зустріло населення своє рідне військо,
27 січня в Кирилівці, Звенигородського повіту, 12 верстов на південь від Звенигородки (примітка підполковника Сухоручка, учасника Зимового Походу в складі Київської дивізії), де виріс наш
- ↑ Пп. Феденко й Певний, підполковник Холостоковський (командир куріня) й сотник Новиків (командир кінного полку) — всі були при цій колоні.
