агент в особі ґенерала Болховітінова, бувшого виконуючого обовязки військового міністра Кубанського Уряду. Сам Вранґель, коли кубанці були ще на кавказько-чорноморському побережжі, попереджав їх, що Болховітінов дуже підозрілий що-до служби в большевиків, Але-ж, коли Кубанський Уряд позбувся був Болховітінова, то Вранґель пригрів його в Криму на амплуа свого неофіційного порадника в усіх військових справах, особливо стратеґічно-операційного характеру. Цікаво, що про це він а ні словом не загадує в своїх „Записках“, хоч аґентурний характер діяльности Болховітінова на користь большевиків був усталений твердо ще за життя Вранґеля, оголошенням споминів одного з кубанських большевиків, В. Чорного. Та, зрештою, згадане совітське радіо мало рацію, бо й Бопховітінов не залишався в Криму, а евакувався до Болгарії. Але про те, що витворяла поліція, прикриваючися боротьбою гроти „большевізму“, про її розправи з людьми, до нього непричетними, про переповнення цими людьми вязниць, про те, що всупереч офіційному благополучію, на Севастопольській шосі що дня грабували, що в каменоломнях під Керчю сиділи ввесь час червоні, а в горах зелені, котрі загрожували таким значним пунктам, як Феодосія, Євпаторія та Ялта, і котрі набрали такої сили, що з приводу заходів проти них при ставці скликалися наради — про це в „Записках“ або ні слова, або згадується побіжно.
Лише в одній невдачі з царини своєї діяльности, яко правителя, признається Вранґель, і то досить затушовано, а саме, що-до змагань впорядкувати справу фінансів, яка що-дня гіршала. За те він вважає за плюс запровадження монополю закордонного експорту. А між тим, як раз саме цей монополь викликав цілу пошесть зловживань, і ніде не було такого великого хабарництва, як в Управлінні Торгу й Промисловости, а що-до позитивних наслідків, то вони не виправдали найскромніших надій, які покладалися на цей монополь. Характерно для кримських нравів, що навіть такі особи, як Кривошеїн, що був премєром Вранґелівського Уряду, були членами акційних торговельних підприємств, що одержували концесії на постачання Криму ріжними товарами й експорт хліба. Не меншою за Управління Торгу й Промисповости болячкою, і то теж такою, про яку Вранґель мовчить, були всі установи, що переводили реквізиції й постачання армії. Зловживання, що панували в них ще за старого режиму, тепер прибрали ґіґантських розмірів.
Взагалі, з запіллям, і зокрема військовим, було дуже негаразд. У спадщину від Деникіна Вранґель одержав непомірно велике військове запілля з усіма його хоробами. На початку він його скорочував, чистив і лікував, але перемогти не тільки всі його хороби, а бодай одну — гіпертрофію — не зміг.
Офіцерство, що його вигнано з запілля на фронт, умудрялося якось, незабаром, кидати його і діставати нові призначення подалі від фронту. На місце розформованих установ повставали нові. Функціонувала безліч ріжних комісій і підкомісій. Все це крало, брало хабарі, спекулювало й неймовірно зволікало справи, щоб як-найдовше можна було не йти на фронт. Яка була гіпертрофія запілля — досить такого прикладу. Підчас евакуації Криму Корніловська дивізія прийшла з фронту в складі
