В перших днях вересня дивізія вже була в армійському резерві у Німців на большовицькому фронті на Чернигівщині й розташована таким чином: в м. Конотопі — штаб дивізії, 3-й полк та інженерна сотня, в м. Алтиновці — 1-й і гарматний полк, в м. Королевці — 2-й полк і в м. Коропі — 4-й полк.
Надужиття місцевої влади, глум над українським громадянством, неофіційні перешкоди в національно-культурній діяльності, безпідставні обвинувачування національних діячів у большовизмі та арешти їх, незаконна і жорстоко-злочинна діяльність карних відділів, знущання над мирним населенням дуже боляче вражали сірожупанників. Але вони, дивлячись на це, як на тимчасове явище, терпіли й сподівалися, що скоро це припиниться. Тільки невелика дезерція виявляла незавдоволення Сірих. Та, як видно, в Київі доля Сірих „шовіністів“ була вирішена — їх задумали переробити, або вірніше підмінити. Почалось нищення „небезпечного“ кадру дивізії — поступова демобілізація. Наказано було звільнити в резерв старші роки козакiв, a далі рік за роком звільнити майже всіх, так що в час повстання проти гетьмана в дивізії залишалось в полках по 80-100 кoзaкiв i по 30-40 старшин, молодими ж козаками дивізія не поповнялась. В кінці жовтня Сіру дивізію інспектував генерал Приходько, який, між иншим, запитав згоду старшин про прийняття до Сірих частин Росіян для спільної боротьби з большовиками, але Сірі старшини рішучо не погодились, зазначивши, що для українських частин вистарчить на Україні Українців.
В цій, існуючій майже тільки на папері, дивізії почалось обновлення командного складу. Старі сірожупанники усовувались на нижчі посади, а на їх місце надсилались начальники більш „надійні“. В перших днях листопаду на начальника дивізії був призначений генерал-хорунжий Василєв-Чечель, а раніше перед тим посаду начальника штабу зайняв генерал-хорунжий Піонтковський. Полкових командирів також заміняли.
Підвищення старшин, старих сірожупанників, до вищих рангів не провадилось і їм в майбутньому загрожувала доля зайняти посади молодших старшин і навіть бунчужних. В той час, як в инших частинах козаки, що стали на службу добровільно, одержували від 90 до 150 карбованців місячно, сірожупанників рахували чомусь, як перебуваючих на дійсній службі, хоч мобілізації їхніх одиoлiткiв, не було, і їм платили від 10 до 15 карбованців місячно. Задоволення харчовими засобами відбувалось не акуратно. Відпустки були дуже обмежені. Таке відношення вищого командування до дивізії викликало глухе незадоволення серед старшин, а серед козаків сприяло дезерції. Навіть де-хто зі старшин збирався дезертувати до Галичини. Кожний бачив нищення всього того, над чим так багато довелось попрацювати у Володимирі-Волииському.
82
