далися здебільшого з Москвинів, але все ж таки кадри залишались українські.
4. Першим ініціятором праці на ниві української справи в 36 пішому Орловському полку був прапорщик Капустянський, poдом з України, учитель. Початком праці було те, що він зібрав свідомих своїх земляків і улаштував виставу, на якій було відіграно дві пєси. Влучно підібраними пєсами, він дав нарис чуткої, доброї, поєтичної душі українського народу, любов до свого краю, а також декораціями показав гарну картину українського села, обвиненого красиво природою, і середину української хати, з її чистотою, убрану вишитими рушниками та килимами.
Землянка, яка заступала залю театральну, була прикрашена національними прапорами. При вході кидалися в очі надписи „Хай живе вільна Україна“, „В рідній хаті, рідна мова“. Москвини дико оглядалися, — хоча ж їх була більшість, але в той вечір вони почували себе чужими і не рішались зайти на вечір не запитавши, „ а можна зайті нам, Рускім"?
На вечірці лунала українська мова. Для Українців відчувалoсь якесь надзвичайне свято, на душі було і тяжко, і весело. Хотілось закрити очі і уявляти себе десь там, на Україні, в селі, а не бачити цієї темної землянки, яка псувала настрій. Тоді, коли Українці були розвязні, сміливі, балакучі, веселі, то в той час Москвини збирались купками і з ворожим поглядом ділились вражіннями. Вистава в національному убранню — з українськими піснями і національним гопаком зробила велике вражіння. Часто зривалось гучне „слава“. Москвини були в незрозумінні. Часто можна було чути запити: „что ето такоє?“... „гдє ето так?... Навіть Москвини старались говорити: Україна, Українці. Таким чином, Капустянський кинув перше зерно, яке пустило корінці. Після цього вже багато старшин, що раніше ховалися, боячись назви „хахол", почали виявляти своє облича, розмовляти призабутою, скаліченою завдяки московській культурі, українською мовою. Почали говорити про утворення орґанізації, про звязок з Центром.
Але останні операції на фронті, закроєні Керенським, на довший час припинили ту працю, бо корпус довший час був в переходах і боях, які не давали можливости провадити працю. Нарешті, корпус був перекинутий на Румунський фронт і зостався вже там до кінця війни, в Буковині, на участку м. Сучава-Серет, але тут знову необорудована, небезпечна позиція не давала, довший час змоги провадити працю. Ніби все затихло в полку. Зате в той час праця розпочалась в широкому маштабі при штабі корпуса. На жаль не можу росповісти докладно про перебіг тієї праці. Відомо тільки те, що зібрана в полку з певного елєменту, більшостю з українців, ударна сотня, перша офіційно Українізована, була перетягнута до штабу корпусу, чому полк ще більше обiднiв на українців.
5. Прийшла жовтнева (октябрська) революція. Влада перейшла до рук салдатських і робітничих депутатів на чолі з Леніним.
64
