ного обхопив якийсь страх, кожний боявся, що він не дочув, і в той же час бачив попереду щось світле, щасливе. Страх небезпеки, незадоволення бойовою обстановою життя й т. ин. — все це відійшло на друге місце, всі були захоплені новими подіями. Висловлювалися бажання, надії; багато розмов, тих розмов, про які раніше можна було тільки тихо, боячись, мріяти — тепер вони зробились відвертими. Доходили перші відомости про нову владу, про ентузіазм народу, переміну державної політики — здавалося, що все буде добре. Але недотримання обіцянок з боку — „Временного Правительства“ що до не-російських народів, породило нову небезпеку. Протягом віків неволені Московщиною незадоволені меншости народів Росії почали збройно домагатись своїх прав. Армія на фронті з початку тільки інстинктовно почувала якісь події надзвичайної ваги там, де вони покинули свої хати й оселі. Нарешті це дійшло до фронту і зробило великі зміни в pоскладі життя.
З. Велика російська армія складалась, опріч Москвинів ще й з представників инших націй, які мали права на незалежність, а тому з вибухом революції, з її лозунгами про самовизначення, Українцям, які вже близько століття були поневолені міцним російським монархичним кулаком, які найбільше своєю кровю обливали кордони в війнах для добробуту Росії, теж гукнули про свої права на самостійність.
Але, знову ж, трудно було надіятись відібрати свою землю, свою мову, свою волю добрим словом, бо, зачувши про це, Москалі не хотіли навіть балакати, що до задовелення вимог.[1]
Українцям настала гаряча пора для праці. Почались закладатися культурно-освітні орґанізації, в державних установах на землях українських вводилась по троху українська мова, але по всьому було видно, що ще прийдеться боронити збройно своїх прав, а тому була звернена увага на утворення національного війська. Але де його взяти? Всі здатні до зброї — на фронті. Й ось там на фронті потрібувалась велика праця; треба було дати свідомість воякам-українцям, виділити їх в окремі частини, і ці частини зєднати, щоб утворити силу, з якою можна рушити до бою за незалежність нації.
Подібна праця з початком революції розпочалась і в X-му корпусі російської армії.
Постоював X корпус за мирних часів на Україні, як то: 9 дивізія — 35 Брянський полк і 36 Орловський полк — Кременчуг, 33 Єлецький і 34 Сівський — Полтава; 31 дивізія зі штабом корпусу — Харків.
Корпус комплєктувався переважно з Українців. Хоча останні поповнення після жорстоких боїв у великій світовій війні скла
63
- ↑ Зрозуміло, що Москвини „не хтіли навіть балакати“, але які ж бо наївні були наші земляки, що сподівалися вибороти собі самостійність "добрим словом". Редакція.
