армії перебувала в армійському резерві, була кинута проти німців і потиснула їх, захопивши полонених, кулемети й инші трофеї, але не підтримана як слід другими російськими частинами змушена разом з релітою частин армії відійти в загальному напрямі в район м. Вендена.
Після большовицького перевороту в жовтні місяці, щоби визволитися від непевного московського елєменту в частинах, москвинам давали відпустки на 21 добу, а потім вони повинні були з'явитись до військових начальників своїх повітів.
Але не дивлячись на заходи, яких вживала армійська рада, щоби зміцнити цей корпус, йому не пощастило орґанізовано пробитися на Україну.
По чутках тільки 175-ий пішний Батуринський полк цілком щасливо пробився на Вкраїну і де-який час постоював на Чернигівщині, в районі Бахмача.
Решта полків ХХІ-го корпусу розпорошилася, і тільки де-які невеличкі відділи орґанізовано добралися на Вкраїну.
Характерно між иншим, що на початку українізації в 175-му Батуринському полку, там було найбільш всиляких непорозумінь з москвинами і українізація проходила поволі.
Але армійська рада послала туди багато свідомих українців, яким пощастило перевести українізацію цього полку.
В р. 1917, приблизно в чеввні місяці, в ХІІ-ій армії було біля 120.000 вояків-українців.
При обставинах того часу, беручи під увагу повну деморалізацію московської салдатської маси, надто після жовтневого (большовицького) перевороту, українці могли бути панами положення в цій армії і здійснити свою мрію: — організовано і збройно прибути на Україну. Але в дійсности вони не зуміли відограти тієї ролі, яку доля сама їм визначила.
Український рух у XII-ій армії, порівнюючо, був великий. З перших днів революції в цій армії почався український рух не згори од українського військового центру, шо заздалегідь розробленому пляну, а знизу. В де-яких частинах з ініціятиви енер
59
