цей з'їзд прибуло кілька сот делєґатів. Головував на з'їзді Блонський, здається, штабс-капитан 33-ої пішої дивізії.
Настрій у делєґатів був надзвичайно бадьорий. Зїзд — розпочали співом національного ґімну. Після ґімну голова з'їзду привітав делєґатів, зясувавши в коротенькій промові мету зїзду, а потім приступлено до праці порядку денного. Під час засідання голова зїзду доповів, що приїхали привітати зїзд Головнокомандуючий Північним Фронтом ґенерал Драгомирів, син бувшого Командуючого Київською Військовою Округою, Командуючий XII-ою армією ґенерал Радко-Дмитріїв (болгарин, вихованець російської Академії Генштабу, бувший командуючий III-ою армією підчас Горлицького прориву в р. 1915, і французька місія. Всі вони вітали зїзд і бажали нашому народові всього найкращого. Генерал Драгомирів казав, що він любить українців і, здається, сказав, що він сам українець. Привітавши, вони зараз же полишили зібрання.
Потім приходили делєґації від ріжних инших національностей, які говорили про братерство і теж бажали всього доброго.
Всім їм відповідав голова з'їзду п. Блонський, пізніше член Української Центральної Ради.
Делєґати зробили доповідь про український рух в частинах і отримали інформації, як про працю на фронті, так в загальних рисах і про події на Україні.
На цьому зїзді було вирішено просити про українізацію XXI армійського корпусу і про творення в частинах українських сотень і курінів.
Вже в той час наочно починалася деморалізація москвинів, а тому виникла думка, щоби поступово перевести українців на південний фронт, для захисту України не тільки від зовнішнього ворога — австро-германців, а рівно ж і від здеморалізованої московської салдатні. Були промовці за те, щоби кожний українець-вояк повертався на Україну зі зброєю.
Не липне старшина, але й звичайний навіть салдат вже в той час розуміли, що повинно негайно приступити до створення реґулярної армії.[1]
Цей з'їзд приніс всім воякам-українцям велику користь. До цього з'їзду багато з делєґатів не знало про істнування нашого прапора, герба і в перший раз в життю почули про самих себе.
Після цього з'їзду, гадаю, не було ні одного делєґата, в якого б не зародилася державницька думка. Всі делєґати вийшли з цього з'їзду свідомими українцями, і цю свідомість понесли до своїх частин. З цього часу праця в армії піпшла ще жвавішце.
Зїзд закінчили заповітом, який проспівали на вколішках.
Після зїзду всі делєґати вишикувалися і строєм, з двома
57
- ↑ Чільні проводирі українського національного руху боялися це розу міти так виразно і рішучо, як розуміли те „не лише старшина але звичайний навіть салдат". Редакція.
