стояв поручник Мугир. Літом од Лепельськoзо полку ординовані були делєґати до Київа на другий Всеукраїнський Військовий Зїзд. По приїзді з Київа делєґація склала звіт у полковій раді, а потім на українському вічі про цей з'їзд і взагалі про події в м. Київі. Надто гарне вражіння зробило на присутніх оповідання про перший украінський Богданівський полк, який незадовго перед тим зорґанізувався і в той час стояв у м. Київі.
Треба було подивитися тоді на обличча українців-вояків і ви побачили б на власні очі, як народжувалися в них національні гордощі — обличчя їхні сяли, в очах спалахували блискавки!..
Це був незрівняний військовий матеріял. Та не треба було губити чаcy. З першого ж дня революції повинні були проводapі наші і в першу ж чергу приступити до орґанізації реґулярного національного вiйська, єдине памятаючи, що свобода народів здобувається не словом, а лише залізом і кровю.
Поручник Мугир із Київа привіз багато українських книжок. З цього часу в полку зафункціонувала українська книгозбірня.
Як тільки стало, відомим у полковій раді Лепельського полку, що XXI-й армійський корпус почав українізацію, то вона почала вживати заходів до переводу вояків-українців до цього корпусу (33-я піша і 44-а піша дивізії).
В кінці вересня старшинам-українцям Лепельського полку пощастило законним шляхом перейти до 130 пішого Херсонського полку 33 пішої дивізії, а перехід українців-салдатів цього полку затримався. Чи вдалося їм пізніше перейти до тієї дивізії, на превеликий жаль, не маю відомостей.[1]
Відношення москвинів, як офіцерів, так і салдат до українського руху було вороже, але до бійки в Лепельському поку і, здається, в инших полках дивізії не дійшло. Про цю дивізію я маю відомости тільки до кінця вересня 1917 року.
52
- ↑ Треба гадати, що дальша українізація Лепельського полку на тому й захолола, що старшини перейшли собі любенько до Херсонського полку, полишивши своїх козаків на призволяще. Редакція.
