Втікачі підтвердили також чутку про близьку руйнацію Денікинської армії; це був ще колос по масі, але вже нездатний до серйозної боротьби.
28-XII під міст. Жашковим Київська дивізія зустрілася на свойому денному марші з добровольцями, що мали в самому містечку опочинок. Наскок кінноти Київців був несподіваний; залогу взято в полон та роззброєно. В селах, які межують з Жашковим (Ставище), Чорний Кінний Запорозький полк теж мав декілька дрібних сутичок, при чому захопив обози.
Цікаво відмітити захоплення села Ставища. На Ставище було вислано розїзд в силі одної сотні полку Чорнозапорожців під безпесереднім командуванням полковника Дяченка. По дорозі виявилось, що Ставище тримав ворог у силі півтори сотні кінних і триста піших. Залишивши сотню в лісі полковник Дяченко сам з 2 ординарцями відважився переправитись до села для перевірки відомостей. Відомости підтвердились. Залишившись сам в селі з одним ординарцем, другого післав до сотні з наказом підїхати до села Яреми в зазначене місце. Перерізавши шлях Ставище–Біла Церква, з рештою кінноти влетів до центру села з заходу, де його зустріли рушничним і кулеметним огнем. Виявилось, що ворог довідався про наступ і приготовився до бою. В трьох напрямках було виставлено кулемети. Піхота засіла по-за доми і шалено відстрелювалась. Але особиста відвага полковника Дяченка, який, з криком „Слава Україні“, кинувся в ворожий огонь, остільки підбадьорила козаків, що ворог не встиг оглянутись, а наша кіннота вже рубала центр ворожого розпологу. Цей відважний наскок так дезорґанізував ворога і таку навів паніку, що він не міг відбиватись, кидав зброю, з істеричним криком здавався, бігав по вулицях, піднявши руки вгору. Від захоплених перших полонених довідались, що, на сході села, по дорозі на Умань розположився штаб Бредова. Було післано кількох кінних, але штаб Бредова на авто втік, і тільки туманна погода врятувала його. Втрати з нашого боку — один забитий. Полонені не вірили в те, що ми є українське військо, бо в офіційних наказах Добрармії було оголошено, що Українська Армія зовсім розбита. Роспитувались хто ми такі — большовики чи махновці. Трудно було їх упевнити, що ми частина реґулярної Української Армії і тільки, коли полонених доставлено було до штабу Армії, щойно там переконалися в тому, що дійсно мають в свойому тилу реґулярну Українську Армію, про яку з певністю росказували, що її немає. Крім охорони штабу ґенерала Бредова, господарської частини його, Управління Сквірської і Київської повітової государственної
23
