Я вдивлявся у виснажені безупинними боями й походами обличча старшин і козацтва, уважно прислухався до окремих голосів, чи нема де ознак страху або незадоволення. — Ні, все ті-ж самі ясні, привітні обличча, повні довірря та відданости; навіть не чути було даремних запитань. Та й нащо запитання? Всі знали: йдемо в глиб України.
Пізніще я ділився своїми вражіннями з командирами дивізій, і всі вони ствердили мої спостереження. Думається мені, що одностайність і патріотизм командного складу передався й далі в козацтво та всіх споїв ще міцніше, на перекір долі й людській зненависті, в одну монолітну скелю.
По дорозі я зустрів також пан-отця Пащевського, що, завдяки щасливому випадкові, уникнув долі штабу Запорозької ґрупи і тепер пішки йшов з колоною. Це була добра признака, бо пан-отець Пащевський тішився глибокими симпатіями і був від початку походу для Запорожців, а потім і для всього війська правдивим порадником і отцем духовним.
В холодні, брудні зимові дні операція наша розвинулася математично точно. Появлення наших колон в районі розпологу Галичан було для них повною несподіванкою, і перш, ніж вони змогли в цьому зорієнтуватися, колони вже обминули їх.
Виконання відповідало постанові:
10-XII о 23 годині вибухи на півдню й на півночі свідчили про роботу кінноти Київців та Волинців; через непролазне болото, в цілковиту темряву колони наші посувалися зі скорістю доброго маршу при нормальних умовинах такими манівцями, де й у день можна було цілком заблудитися.
Через с. Черепашинці (10 верст. на північ від Калинівки) шлях проходив через страшне болото. 3-я стр. дивізія ледве з нього вибралася; всі тяжкі вози довелося залишити; 2 гармати (полк. Чижевський) й 2 кулемети також прийшлося покинути й скористати коней від них, щоб витягти другі дві гармати (склад дивізії на початку похода: старшин та козаків — 1000, гармат — 4, кулеметів — 10, кінноти — 100 шаб. Полк. Трутенко — 3-тя Залізна дивізія на початку Зимового Походу).
12-XII на рано обидві залізниці були вже по-заду.
Київцям, що йшли в південній колоні, разом з полком Чорних Запорожців вдалося на стації Гулівці захопити два потяги дивізійної інтендатури добровольців й трохи вдягнутися; при цій зустрічі з салдатами Добровольчої армії було чимало цікавих епізодів.
11-XII вранці вся Винниця, за винятком команди У. Г. А. бу-
17
