ній деструктивна праця національних українських елєментів, яка після київських подій стала особливо інтензивною.
- 2) Припинення наступових акцій добровольців на всьому їхньому проти-большовицькому фронті вказало на брак у них резервів.
- 3) З початком відступу добровольчої армії, який українська армія, а також повстанчі орґанізації, через свою працю на тилах добровольчої армії, мали прискорити, — буде довший час тревати на Вкраїні безладдя. Таке становище зробить можливим часове перебування нашої армії на території України.
- 4) Кіннота у большовиків була ще в стані орґанізації.
- 5) В прихильности населення до української армії сумніву не було; негативний бік походу полягав у тому, що похід повинен був відбутися, в переважній своїй більшости, в зиму. Й нарешті —
- 6) Слід було рахуватися з настроями армії, що була рішуче проти всякого її інтернування.
Переходячи до нового способу боротьби, не можна було й думати про утримання якого-будь району для орґанізаційної праці Голови Держави і Уряду; не могло бути ніяких столиць; Уряд же, яко заступників своїх, призначив до частин Армії політичних референтів: п.п. М. Гарасима, Загурського, М. Левицького, В. Совенка, П. Чубка, П. Феденка та В. Шкляра.
Такі були висновки денної наради 4 грудня року 1919; на другу нараду лишилося тільки цим ухвалам надати належну форму шляхом відповідних державних актів.
Але події змінялися швидко. 6 XII вранці, підчас наради, наспіли звістки про те, що Поляки захопили на стації Миропіль увесь штаб Запорозької групи, з якого тільки два мої адютанти спромоглися добратися до Чарториї. Дорошенківський полк Запорозької групи, який виконував свій денний наказ щодо нового уґруповання, був також несподівано оточений польськими частинами та інтернований. Далі надходили все нові та нові турботні звістки. Все це викликало потребу спішитися з закінченням усих останніх справ. Головного Отамана С. Петлюри на нараді не було, бо 5-XII він відїхав до Польщі, а нараду провадив далі й закінчив Голова Ради Міністрів І. Мазепа.
Головним питанням було призначення нового командування. Мені судилося, щоб цей обовязок важкий було покладено на мене, при чому Головне Командування, Уряд і старші військові начальники в цьому питанні були одної думки.[1]
12
- ↑ „Фермент нації“. — Феденко.
