сотням 4-го куріня пройти через село, вже під захистом передніх частин, які мали-б перед собою знов добрий обстріл і були-б у стані не тільки оборонятися, а навіть змусити ворога очистити Яришів. Поволі втягнувся в село і 4-ий курінь. І тут я, на своє здивовання, з жахом довідався, що не вгору, по дорозі направляється бригада, а до Дністра — по вузькій, покрученій дорозі.
По місцевих умовах та по умовах самої дороги не було й думку про те, що можна змінити цей шлях. Не шукаючи винного, я став шукати виходу з цього становища. Селяне сказали, що вздовж Дністра є досить добра дорога, по якій можна пройти. Зараз-же я дав розпорядження вислати сильні застави на високі горби, що на захід від Лядова. Ці застави мусіли прикривати рух бригади та не допустити ворога наближатися до самого берега. Річ у тому, що тут Дністер мав дуже високі круті береги, й дорога, по якій мусіла тепер іти далі бригада, лежала внизу, між водою та береговою стіною. Так, що сама колона бригади була беззахисна: самим тільки камінням та ґранатами ворог міг знищити її, не нариваючись сам на жадну небезпеку. Застави вийшли на високий беріг і, обсадивши позиції, прикривали бригаду, поки вона не підійшла до самого берегу. Я послав кінну півсотню вперед по цій єдиній для бригади дорозі. В скорому часі півсотня повернула, бо шлях вже був перетятий, кінноту зустрів ворог. Я дав розпорядження зміцнити застави на висотах та готовитися до бою. В цей момент на місце відпочинку бригади прибув розїзд від кінного Фроловського полку в силі 18 людей; начальник розїзду доложив, що він відбився від полку в той момент, коли його полк бився з ворогом біля Озаринець. Цей начальник розїзду доповів мені, що весь район знаходиться у ворожих руках, та що не тільки ворожа кіннота, але і його піші частини пересуваються на підводах до Яришева.
Я зібрав командирів частин та сотенних командирів для того, щоби познайомити їх з ситуацією й почути їхні думки. Я поставив їм питання: коли нам ліпше пробиватися — чи зараз, чи зачекати до ночи? По обміні думок, встановлено, що зараз пробиватися є неможливим, бо люде втомлені до краю, до повної байдужности; козаки в заставах, як тільки нахиляються до кулемета, то зараз-же засинають. Крім того, як тільки ми виберемося в чисте поле, то нас почне атакувати ворожа кіннота, відбити яку не маємо засобів, бо набоїв лишилося лише по одному-два паси на кулемет. На, людях теж набоїв дуже мало — приблизно по пять на рушницю (пізніше бригада здала румунам лише біля 10 тисяч набоїв. На 32 кулемети це складає таку дрібницю, що кулемети не могли-б вести бою навіть одної хвилини). Що-ж-до думки — ждати ночи, то й це не було добре, бо до ночи ворог обсадить нас і кінно, і пішо, заатакує і скине в Дністер. В цей час з румунського боку, де румунські бекети стежили за критичним становищем бригади, стали кричати, щоби частина рятувалася на той бік. На це мало хто звернув увагу. Але через де-який час стали з того боку кричати, що 1-ша
