мона Петлюри, частину залоги з Київа, а саме: полк імени Петра Дорошенка, полк імени Павла Полуботка та курінь чорних гайдамаків. У Київі залишилися: Курінь Вільного Козацтва (охотники-юнаки) та полк імени Богдана Хмельницького. Події розвивалися надзвичайно хутко.
Зажерлива політика большевиків остаточно переконала всіх наших державних діячів у неможливості федерації; партії, які до того часу не хотіли визнавати самостійности, вже in corpore заговорили про політичне відокремлення. До того ще спричинилося й те, що до Київа повернулася з Берестя наша мирова делегація, на чолі з В. Голубовичем, і в свойому звіті заявила, що їй поталанило переконати центральні держави, щоби вони не мали нічого проти, коли б Центральна Рада захотіла оголосити Україну самостійною, суверенною державою, та заручитися згодою, що якби це сталося, то цю самостійність центральні держави визнають і підпишуть мир з Україною окремо, як із державою, цілком суверенною. До цього, кроку й зачав гарячково приготовлятися офіційний український Київ.
Працювати доводилося в атмосфері дуже напруженій, в обставинах надзвичайно тяжких. Члени Центральної Ради та Уряду майже не спочивали. Часто засідання Центральної Ради тривали до години 2–3-ої ночи, а о 8–9 годині ранку праця починалася знову, і всі були на своїх місцях. Найбільше уваги уділювалося орґанізації війська, мировим пертрактаціям та спроєктованню четвертого Універсалу.
Большевицький Уряд, довідавшися про наші плани, вирішив не допустити до проголошення Універсалу й заняти нашу столицю як-найшвидше. Для того він збільшив свої військові сили й, користуючися величезною фізичною перевагою, почав тиснути наші частини на всіх точках. Наш Уряд вислав із Київа на допомогу лівобережній армії останні резерви, а до Київа викликав частини, що були розташовані на Волині та Поділлю.
Тим часом зі зменшення наших сил у Київі скористали місцеві комуністи й розпочали відвертий збройний виступ. Почалася бійка на вулицях міста. Залога наша в Київі була дуже незначна, допомога ще не прибула, а до большевиків все більше й більше приєднувалася всяка наволоч, що тікала з тих частин, які ще так чи инакше не встигли розпорошитися на фронті. Большевики захопили вже частину міста, що прилягала до Дніпра, заняли навіть арсенал і посувалися залізницею до двірця. Всі зусилля наших частин було звернено на те, аби затримати в наших руках залізничі пункти й осередок міста, де засідала Центральна Рада. За ці райони боротьба велася найбільш уперто. Український нарід, що повстав до бою за найвище, найсвятіше право національного визволення, відпирав ворожу навалу — один проти десятьох. Цією героїчною боротьбою він наче хотів стерти, з душі своєї ту ганебну пляму рабства; яка протягом поколінь тяжила над українською нацією.
