на всіх фронтах, але це великого вражіння на Сірих не зробило, а частина їх поставилась навіть вороже до політичних діячів.
Щоб мати серед вищих штабів не тільки визискувачів сил дивізії, яким був у боях під Турчинкою й Бердичовим штаб Східнього фронту, а й прихильників Сірих, які б турбувались майбутньою долею їх, командир Турчинського відділу, полковник Ганжа, послав до штабу Північної групи (бувшого штабу Південно-Західнього фронту) поручника Костика і хорунжого Проходу прохати командуючого Північною групою взяти Сіру дивізію під свою опіку. Командуючий Північною групою, що знав Сірих по Коростенських боях, пообіцяв прохати штаб Дієвої Армії дати Сіру дивізію в його розпорядження.[1]
17-го березня в районі стації Здолбунів вибухло повстання місцевих большовиків, які, маючи дві гармати, захопили стацію Здолбунів і почали грабувати ешалони з постачаннями Сірих. Для ліквідації цього повстання був висланий відділ Сірих 1-го і 3-го полків, який дуже успішне й скоро зліквідував його.
В час захоплення большовицькими повстанцями стації Здолбунів особливо відзначився військовою хитрістю й хоробрістю завідуючий збройною майстернею 1-го Сірого полку підхорунжий Фещенко, родом з м. Оріхова, на Таврії. Коли повстанчий відділ (до 100 чоловіка) несподівано оточив ешалони з постачанням сірожупанників, що стояли на запасових коліях, підхорунжий Фещенко в робочій куртці працював у
101
- ↑ Редакція подивляє те завзяття, з яким автор силкується зідеалізувати Сірих. Та факти, які він подає, промовляють щось иншого, а саме, що „демократична“ хороба міцно вїлася в молодий організм Сірих — вони зважалися на кроки і вчинки, духові реґулярного війська противні. Субєктивні ознаки хороби виразилися: 1) в передчасній „перевтомі“ — бо по-що б мали Сірі проситися на відпочинок? 2) в утраті дисципліни й, зрозуміло, боєздатности — тільки цим уґрунтовували вони конечність цього відпочинку і 3) в утраті почуття власної сили, бо по-що б вони мали просити опіки у командуючого Північною групою? До обєктивних ознак хороби треба віднести: 1) висилання до вищих інстанцій делєгацій і 2) манію переслідування — инакше не можна обяснити ужитий автором епітет „визискувачі“ по адресі штабу Східнього фронту.
З рештою Сіра дивізія в хоробі цій не була винятком — на пошесть цюю переслабувала в році 1919 вся збройна сила У. Н. Р. — Редакція. - ↑ „Для наступових операцій в напрямку на Бердичів було призначено Запорожську бригаду — центральна підгрупа (оперативний наказ отамана Східнього фронту ч. 04).
Керувати наступом наказ ч. 04 доручив отаманові Самосенкові, командирові Запорожської бригади, а тому, що він не прибув ще на фронт, nто тимчасове керування підгрупою покладалося на мене. Потім виявилося, що Самосенко не прибуде зовсім і замісць його призначено було полковника Яценка, а до прибуття полковника Яценка, по наказу Головного Отамана, центральною підгрупою повинен був керувати я. Почали прибувати частини Запорожської бригади: Спершу 1-й курінь, потім 2-й. В згоді з наказом ч. 04 я видав їм розпорядження обсадити смугу: Татаринівка—Демчин. Наступ бригади затримувався через невміле керування курінями старшини Погрібняка, але ж 15-го березня, прибувши в Романів, нарешті зясував я справу старшині Погребнякові, й Запорожці почали виконувати мій наказ і вирушили з Чуднова в зазначених напрямках. 15-го березня у вечорі прибув у Полонне полковник Яценко, і я передав йому керування центральною підгрупою"...
Підписали: Отаман 1-ої Залізничної дивізії P. Вовк. Начальник штабу, старшина Мажаровський.
