цього, по докладу командира 1-го полку полковника Пузицького, командуючий армією на Чернигівщині й Полтавщині оголосив частинну демобілізацію. В наказі по армії висловлювалась подяка мобілізованим за успішну боротьбу з гетьманцями і надія, що козацтво Чернигівщини, коли надійде слушний час, також стане для захисту України від навали чужинців — Москалів. Не здаючи не то що обмундировання і снаряду, а навіть зброї та набоїв, мобілізовані, не зявляючись у переважній більшости по документи, розійшлись по домах. Потім, після відходу Сірих з Чернигівщини, большовики мобілізували знову цих козаків і сформували „Красноармейськую Серую дивизию“.
По мобілізації, а також і добровільно, в полки вступили старшини й урядовці з резерву, які, до прийняття їх громадою старшин, протягом 3-х місяців вважалися за приділених. До того часу ніхто з них не мав права називатись Сірим. Серед цих старшин траплявся і елємент ворожий самостійності України та злочинний, але їх скоро громада старшинська розпізнала і або віддавала під суд, або просто виганяла. Взагалі ж, авантурники й ненаціоналісти серед Сірих не могли довго пробути, а тим паче шкодити. Треба зазначити, що в Сірій дивізії агентів К. Р. не було: семя Сірих борців за ідеали України не потрібувала цього.
Боротьба з гетьманським урядом скінчилась. Директорія У. Н. Р. обняла владу на цілій Україні. Але більшість провідників повстання грала переважно на соціяльній струнці українського козака і не зуміла надати повстанню проти гетьманського уряду виключно національного характеру, що і привело до нещастя Українську Армію в боротьбі з більш небезпечним ворогом — московським большовиком, який хоч і мав Таращанську дивізію з Українців, але дивізія та через свої червоні окуляРи не бачила національної України.
23-го листопада Німці знялися з фронту з районі Новгород-Сіверський — хут. Михайлівський-Глухів, зосереджуючись у районі Кролевця-Алтинівка для відїзду до Німеччини.
24-го листопада Богунівський і Таращанський полки Таращанської червоної дивізії, маючи по 2500-3000 багнетів у кожному полку, повели наступ на м. Глухів, зайнявши перед цим село Березу. 1-й курінь 2-го полку спочатку вступив у бій, але потім майже всі охотники й мобілізовані не захотіли битися з большовиками, заарештували курінного командира поручника Пархомюка з 9 старшинами й перейшли на бік Таращанцiв, видавши їм заарештованих старшин. Тільки невеликий відділ, переважно кадрових сірожупанників (до 60 чоловіка), вирвався з Глухова і відступив по дорозі на Дубовичі. В Дубовичах цей відділ мав сутичку з большовицькими повстанцями Шуби і, обійшовши містечко, прибув до Кролевця.
88
