Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/94

рому панство львовское от короля полского вручено. І Йосиѳъ, епискупъ, велѣл их сыскать и привесть перед себя і ихъ роспрашивал, ис которых мѣстъ они во Лвов приѣхали. І они-де, Степан і Манойла сказалис ему, что они іс Полонова, а после сказали, ис Сумина приѣхали во Лвов для соленой покупки. И тот-де лвовской старшина, Іосиѳъ епискупъ, велѣл их скават(ь) в желѣзы, і держали-де их в желѣзах три дни а на четвертой день велѣл их свободит(ь) і изо Лвова отпустит(ь) і дал-де им, Степану и Мануйлу, Іосиѳъ епискупъ от себя к сумскому полковнику, к Гарасиму Кондрат(ь)еву писмо зо своею печат(ь)ю. А в том писмѣ, что написано, невѣдают. І изо Лвова-де, купя соли, поѣхали они маия въ ка҃-м числѣ і до Киева ѣхали тѣмиж полскими городами, которыми до Лвова ѣхали“.

Тут годить ся підкреслити те, що козаки сливе з найдальшої окраїни української території почувають себе доволї свобідно в далекому Львові, наче в якому небудь Гадячі, і, що цїкавійше, стрічають ся тут зараз же першого дня з близшим своїм земляком Нїжинцем, який теж через щось покинувши козакувати, зробив ся львівським міщанином, хоч, міркуючи по поведенню такогож міщанина Поляка, у Львові не особливо солодко Українцям жило ся. З тону справоздання не видно, щоби Сумцїв здивувала така, здавалось би, досить несподївана стріча бувшим нїжинським козаком, — очевидно такі переходи були звичайним явищем. За те заімпонувала їм друга річ, яку вони так в листї до полковника як і в справозданню підносять, а власне становище епископа Шумлянського, якому „панство львовское от короля полского вручено“, же он „владѣєт всѣм Лвовом“, хоч він в фінансових справах і несильний, скоро „ведлуг рахунку держит собѣ жида“. Так принаймнї можна толкувати сей куріозний коментарій. Щож до дальшої частини справоздання, то козаки, невважаючи на прикрий львівський інцідент, справдї богато вивідали, тільки-ж все те належить виключно до справ, для котрих їх і післано (приготовання коаліції до турецької війни, татарські напади, пригноблений настрій польського суспільства і т. д.). З того для нас можуть бути цїкаві, хоч зрештою менш більш знані вже з инших жерел, звістки про Могилу і Палїя, які стояли по сторонї Поляків, і рашківського Сулимку, що піддав ся Туркам. Козаки підчеркують страшне спустошеннє правобічної України і ростїч місцевого населення; утїкали, хто куди: на лївобереже і навіть до Рашкова до Сулимки, який дякуючи тому мав більше коло