Полтавку“ в перерібцї таки Озаркевича „На милуванє нема силованя“[1].
Як приняла публика сю новину, найкраще свідоцтво того в листї Йосафата Кобринського до Якова Головацького з 8 червня 1848 р. „Съ театру иду, писав він, и зо мною ко̂лька сотъ Русино̂в самых веселых. Ne набувбысся на руском дивалѣ. Чудо не игра. — То инше дѣло чудо ро̂дне слово, видѣти народное дѣйствіе. Дѣвчина на во̂дданію или на милованье нема силованье нынѣ во̂дограли на коломыйском театрѣ, есть то перероблено из оперы Украйнской тобѣ свѣдомой. Писеньки дуже удалисꙗ всѣм намъ. Музыка дуже пишна — а Нѣмцѣ так зрусилисꙗ, чтобысь казавъ не Нѣмцѣ“[2]. Постановлено, що кождого четверга, в день засїдань Коломийської руської Ради, має відбувати ся українська драматична вистава. Тяжше мала ся справа з репертуаром. „Брате, просив Кобринський Головацького в тім самім листї, присилай твои всѣ театры комедіи и трагедіи що лишь маешь, а и чѣм борше то перероблю абы було що грати. Єсть у тебе Дмитро Самозванец-Єрмак и пр. Скоро получишь сее письмо, бери посланця умисного и шли нимъ книги ꙗки маешь театральни минѣ до Косова. Стокми посланцꙗ а ꙗ его
- ↑ Про сю виставу: Зоря Галицка, 1850, ч. 23, ст. 137; Пчола, 1849, ст. 39.
- ↑ Кореспонденція Головацького в Бібл. Нар. Дому у Львові, ч. 1254; Проф. Кирило Студинський — Кореспонденція Як. Головацького в лїтах 1835–1859, ст. 259.
— Коли два пси біжуть за заяцем, один білий з них, а другий чорний, то перед котрим з них утїкає заяць дужше?
Яке питаннє, така була й відповідь:
— Заяць утїкає дуже перед білим, бо думає, що сей роздяг ся до сорочки, щоби швидше бігти за ним.
Коли кандидат ось так знаменито відповів на всї три питання, старий рабін признавав його спосібним бути рабіном і його наслїдником. Жиди піднимали радісний крик, заводили танець довкола нововибраного, який зі свойого боку витав їх віршованою промовою.
На тій виставі був присутний ректор семінара й деякі канонїки, а також численна світська публика з міста запрошена*. Крім хлопських ріль вела ся цїла вистава в польській мові так, що вистава українського весїлля з часу ректорату Яхимовича була, здаєть ся, першою і останньою виставою в українській мові до 1848 р.
——————
* Ів. Франко — Матеріали і уваги до історії австро-руського відродженя 1772–1848. II. Обяви русько-польського братаня 1842 р. Житє і Слово, Львів 1895, т. III, ст. 114–115.
