Зберіг ся зміст одної такої драми одноактової, перекладеної з нїмецького. Пепловский і Пяткевич дають її заголовок „Lekkomyślność і dobre serce“, а Добрянський „Syn marnotrawny“[1]. Представлювано її в останнї днї мясниць, а головну ролю грав у нїй сам Сточкевич. Се історія молодого чоловіка, гуляки-сина, що позатягав на імя свойого батька численні довги. А що батько не мав звідки їх заплатити, тому посадили його до тюрми. Марнотравний син отямив ся; йому стало жаль батька, проте вступив до війська та призбирав там тілько гроший, що викупив батька з тюрми.
Про дальші вистави в мурах семінара згадуєть ся аж під рр. 1829 і 1830. В тих роках відбули ся в мясницї театральні вистави, що здобули собі тодї в цїлім Львові голосну славу. Про сї вистави висловлював ся з великою похвалою сам директор тодїшнього польського театру, заслужений також для польської драматичної штуки Іван Камінський. В мужеських ролях відзначили ся тодї питомцї Ковальський, Шудлинський і Урицький, а в жіночих Слоневський. Кілько було вистав, хто занимав ся ними, які грали штуки, Добрянський, що згадує про сї вистави, не говорить, на жаль, про се. Се одно певне, що ті вистави відбували ся у польській мові так само, як попереднї, бо раз тодї був такий дух у семінарі, а друге за тим промовляє присутність польської публики на виставах.
Дві дальші вистави відбули ся 1833 або 1834 р. В тих представленнях брав живійшу участь о. Онуфрій Ганкевич, пізнійший парох Вовча, турчанського повіту. Декорацій і костюмів випозичив питомцям на ті представлення директор польського театру Камінський, що й сам був присутний на них. Хорові і сольові співи подобали ся йому так дуже, що він почав навіть
- ↑ Рукопись сеї драми находить ся у д. Ів. Ем. Левицького. Чи не є ся драма перерібкою драми, надрукованої у збірнім варшавськім виданню 1794 р.: Teatr polski czyli zbiór komedyi drammy tragedyi (усїх 56 томів).
львівський унїверситет. Дня 14 липня 1803 р. покинув Сточкевич семінарські мури та одержав небавком висвяченнє, а потім і парохію в околицї Дрогобича, де в цвітї віку, маючи ледви 28 лїт, умер „той муж повний найкрасших надїй“. Полишили ся по нїм поезії, які зберігає у себе „якась зависна рука“. Розумієть ся, писав їх у тодїшнїм „języku ojczystym“, очитаний добре в польській лїтературі, передусїм в письменниках золотого віку. Тому на студії польської літератури посвячував увесь час, вільний від станових занять. (Wiosna, 1892, Передмова Пєткевича).
