Розвій українських драматичних вистав у Галичинї стояв у своїх починах під впливом західньо-европейського через польські драматичні вистави і польську драматичну лїтературу; заразом ішов він паралєльно до розвою українського театру взагалї. Вправдї український театр не переходив усїх тих фаз, які переходила драма в західнїй Европі, бо православна церква або ворожо віднесла ся до нього, або що найменше не допускала його до себе; одначе вагу драматичних вистав для культурного житя зрозуміли інтелїґентні Українцї скоро та вже в 17 в. школа львівського братства вибрала драму як спосіб релїґійної пропаґанди. Мабуть в полємічній цїли против унїї перекладено грецьку траґедію, приписувану Григорієви Назіянзенському „Χριστὸς πάσχων“, та видано тілько „Верше съ трагедіи Христосъ пасхонь“ (Львів, 1630 р.)[2].
Українські школи йшли за прикладом польських шкіл. Як у кождім майже містї давньої Польщі, де тілько осїли Єзуїти, відогравали без сумнїву й ученики львівських шкіл зразу латинські, а потім польські діяльоґи; одначе до нас дійшли тілько скупі звістки про такі вистави. Зрештою в отсїй статї й не
