Україну такі великі жертви забирав нашій землї, і з анемічного її орґанїзму висисав до решти кров, не дав їй і в сїм часї використати гарної нагоди. Мимохіть мусить ся закинути польському вравительству тяжку вину, що тільки столїть віддавало східні руські провінції Татарам на руїну.
Наколи не більше як духове відродженє, так в кождім разї на рівнї з ним що до вартости, має в історії визвольного руху своє значіннє і фізичне скріпленє українського елєменту на східних періферіях. І не чия инша як козаччини несмертня заслуга, що видвигнувшись в поважний мілїтарний чинник, дала укркаїнській кольонїзації безпечну оборону перед татарською руїною, і позволила знесиленій Українї набрати більшої сили і відпорности. Та не тільки Кримови заставила козаччина тами, але вона також зробила кінець і тріюмфальному походови Польщини на Русь.
Як звісно, козаччина то з 1648 р., через свій щасливий успіх в кампаніях, заінауґуровала новий зворот і він викликав величезний переворот не тільки в дотеперішнїй ситуації, але дав основу до иншого полїтичного укладу на північнїм сходї Европи. Одначе зовсїм хибний, наколи не легкодушний є погляд тих істориків, які є того поважного переконаня, що піднята Хмельницьким революція була йно припадковим актом його приватної сатисфакції. Річ так зле не стояла: сучасники, які собі добре здавали справу зі всього, що видїли, підносять виразно, що Хмельницький підняв ся пімстити кривди всього руського народа, а взиваючи його до повстаня, підносив і покривдженє совісти себто віри, і чинники соціяльно-економічно-національні. Було тут щось більшого як домова авантура Хмельницького, роздмухана припадково до шалу домової війни. Чигиринський сотник, який брав участь в повстаню під Павлюком, і який брав участь в посольствах козаків до Варшави в 1637 р., а потім був в зносинах з самим Володиславом IV і мав бути втаємничений в його пляни великої війни з Турцією, мабуть дивив ся на біжучі справи далеко ширше. Знаючи в чім лежав фермент невдоволеня і напруженя, він тільки яко найзручнїйший, взявши дїло повстаня в свої руки, надав сьому орґанїзацію і певний напрям, тай піднїс до полїтичного значіння. Ще перед самим початком Хмельницький ввійшов в змову з руським міщанством зі Львова, про його пляни знав львівський епископ, а львівські купцї мали доставити пороху, рушниць і инших приладів, на закупно яких Хмельницький прислав 200.000 злр. польських. Тай в своїх
