Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том X (1896).djvu/124

Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

зібрані й інтерпретовані відносять ся, як заголовок показує, тільки до самої бранки. Піснї про саме військо, яко таке, їх відносини до народу і вплив тої інституциї на мораль народну, яких також є у нас доволї, не найшли тут місця.

Згадати належить ще про культурно-полїтичну статю Дра І. Франка: Дещо про польсько-руські відносини (переклад статї уміщеної в Kurjer'і lwowsk'ім). З посмертних згадок замітна про Мих. Драгоманова, що подає погляд на значінє дїяльности того ученого в розбудженю житя Руси-України.

В „Недїлї“ надрукована тільки одна наукова статя, а се Т. Галїпа: Повстанє українсько-руського письменництва (ч. 14 і 15). Мова тут про причини, що викликали національну нашу лїтературу. Відродженє се вяжеть ся тїсно з відродженим загальним, славянським, одначе завязки єго лежать, по думцї автора, не в подїях XIX в. але в давних письменних памятниках українсько-руських, в кождому разї XVIII в. Национальна лїтература зросла силою конечности, бо народ український стояв на відповіднім до того степени культурнім. Тим то поясняєть ся, що нї чернець Климентий, нї Котляревський, пишучи народною мовою, не були сьвідомі ідеї національної, а її прапор піднесли аж пізнїйші дїячі XIX столїтя.

С. Т.

Огляд двохмісячника „Житє і Слово“ не міг війти в сю книжку, бо річник не закінчив ся ще досї, тому справоздання з нього подане буде в віддїлї біблїоґрафічнім.