в істориоґрафічній лїтературі (отсе недавно показав своє ваганє в сїй справі д. І. Лїнниченко в дисертациї про внутрішній устрій Галичини XIV–XV в.), тому годить ся не залишати того, що може той погляд ще більше підперти і зміцнити. До деяких відомостей актових, що подані в моїй розвідцї попереднїй (заміщеній в Чтеніях київського тов. історичного т. VII) додам сей раз маленьку подробицю археолоґічну.
З трох певних болоховських міст Губина, Кудина і Деревича тільки за останнє були оголошені докладні відомости про давне городище, що підходить своєю формою до т. зв. князївського типу (замітка в Київ. Стар. 1882, VI), про два перших були звістки в материялах, зібраних з „волостних правленій“ (в своїм часї користав я з їх рукопису — див. Історию Київ. зем. с. XIV і 45).
В публикованім лїтоґрафованім зводї їх (Сборникъ топографическихъ свѣденій о курганахъ и городищахъ въ Россіи. Волынская губ., Спб. 1888, вид. Імператорської археолоґічної комісиї) про Губин читаємо: „городище за версту від с. Губина, в напрямі до с. Ладигів, на високім березї Случі. Має дві площі, з них одна має вздовш 205, вшир 166, наоколо 371 крок, друга має вздовш 230, вшир 198, наоколо 428 кроків. Форма городища кругла, поверхня обох городищ рівна і ореть ся під сївбу. Городище з усїх боків окружене валами, ровами й провалями; довжина ровів та валів до 500 кроків, ширина 12–15; в'їзд зі сходу (с. 88).
В книжцї, виданій Батюшковим „Волынь“ (примітка 20), на основі материялу, зібраного від волостних правленій Академією штук згадуєть ся коло с. Губина велика земляна кріпость „Згуба“ і леґенда про якусь княгиню й Татар.
На доповненє сих не дуже докладних звісток місцевий мешканець д. Конахевич минулого року за моїм проханєм оглянув Губинське городище і подав мінї такі відомости за нього: воно лежить на рогу між Случию і її притоком Ладижанкою, високе, з концентричними валами, яких можна нарахувати 7 або 8, в одному з валів зроблено пробну яму звиш 2-х метрів глубини, знайдено вугіллє, нїби слїди дерева, а глибше — камінь. Отже і се городище своїм видом як найблизше підходить до типу т. з. князївського, характеризованого звичайно положеннєм на високім рогу і концентричними валами.
М. Грушевський.
