У рукописному збірнику, що належав перше київському археольоґови Т. Кибальчичу, а тепер є власностию петербурської імператорської Публичної біблїотеки, ми подибали деякі твори сьвященника с. Вишеньок (у Чернигівщинї) Івана Некрашевича і між ними де-кілька характерних побутових віршів, які звичайно широко вживали ся у минулому столїтї серед осьвіченого українського духовенства.
Сьвященник Іван Некрашевич — автор кількох відомих драматичних творів. Відомостей про его житє маємо не багато. З того-ж рукопису довідуємось, що 1763 р., будучи студентом київської академії, витав він промовою в с. Вишеньках київо-печерського архимандрита Зосиму Валькевича. З того можна гадати, що Некрашевич сам був родом з Вишеньок, де батько єго був парохом і де пробував сам студент під час вакаций. Промовиста вдача Некрашевича, як видно, досить цїновала ся ще в школї. З порученя професора фільозофії Мелхиседека Орловського фільозоф Іван Некрашевич в академічній салї говорив латинську промову богословови Івану Левандї (опісля знаменитому протопопови київо-софійського собору), коли того вибрано префектом студентським. При роспуску богословії 1763 р. „богословії слышатель“ Іван Некрашевич теж говорив „рѣчь латинскую“ Самуїлови Мисливському, що був тодї ректорові академії і разом професором богословії.
Після того Іван Некрашевич, будучи вже сьвященником у Вишеньках, нераз звертав ся з промовами до київського митрополїта Самуїла Мисливського, що, видно, був до його дуже прихильний. У лютому 1785 р. він осібною промовою просив у митрополїта
