дав йому старий дрогобицький райця, сїдляр Петро, що іменем міста їздив до короля жалувати ся на старосту, що дав дозвіл на будову contra privilegia civitatis. На підпертє своєї жалоби позивач показав навіть рани, описані докладно при судових обзоринах (Castr. Prem. 28, ст. 255–6).
Справа скінчила ся добровільною угодою перед дрогобицьким старостою. На підставі її так „(się) w społecznej miłości ugodzili mieszczanie, że odstępując od przywileju swego iżby kościoł ruski w mieście nie miał być, Ruś zaś o prawo przed królem wdawać się nie będzie, jeno jednostajnie miłować się, tak jak należy się ludziom chrześciańskim jednego Pana będącym i pod jednem prawem siedzącym (Szaraniewicz, l. c. ст. 18).
Тепер король міг уже спокійно запевнити обдарованє церкви.
Отсе кілька уваг, що повстали в моїй голові, коли я читав акт оголошений Вами. З огляду на вагу справ порушених Вами в примітках до сего акту, тай для поясненя ґенези заборони й історичного ходу справи, я позволяю собі предложити ті мої уваги з виразом щирої шаноби й високого поважаня, з яким я зістаю ся Вашим покірним слугою.
Антонїй Прохаска.
- Львів, 26 марта 1899.
