В осібнім роздїлї (X) пише др. Стоцький про те, як учили руської мови в середних школах на Буковинї — як тут довгі часи вчили росийської мови, висьмівали або маловажили українсько-руську лїтературу — аж у 80-их роках нові учителї привернули належне поважанє поневіряній мові і лїтературі.
В XI розділї займає ся др. Стоцький полїтичним житєм Буковини коло 1848 року. Находимо тут передовсїм відомости про 1848 рік на Буковинї, про попівську революцию, гуцульський бунт, відносини Волохів до Русинів, про владику Гакмана і т. и. Обі перші ворохобнї (попівська і гуцульська) мали характер більше суспільно-економічний; відлученє р. 1850 Буковини від Галичини і признанє єї самостійним коронним краєм з власного управою мало знов велике значінє для самоуправи сего краю.
Дальших роздїлів сеї своєї цїнної праці проф. Стоцький ще не видрукував. Праця єго, особливо про часи давнїйші, основана на історичних студиях Бідермана, Ціґлявера, Полєка, Кайндля, Ончула, Ляґлєра, і Заневича; а про часи новійші (так від 1848 року) повна вже нового материялу з житя буковинських Русинів. Треба признати, що вся та частина, де мова про шкільні відносини на Буковинї, вийшла дуже основна і докладна. З неї ми й дізнаємо ся, як тяжко було буковинській Руси дочекати ся власної інтелїґенциї і як дуже ріжнять ся тогдїшні відносини з того боку від відносин з зовсїм недавних років. Сьвідоме національне житє на Буковинї в ширшій громадї зовсїм не давне; єму не більш, як около 15 років.
Ся істория буковинської Руси має бути доведена і з боку суспільного по змозї до найновійших часів а тодї праця проф. Стоцького буде мати чимале значінє не лише для буковинської Руси, але і взагалї для істориї нашого народу в нових часах. Єсть се немов обрахунок народних добутків на Буковинї за сто років, дуже придатний в пору, коли маємо обходити 100-лїтний ювилей відродженя українсько-руського народу. Галицькі Русини мають до подібної своєї істориї богато зібраного материялу і деякі моноґрафії, як Заневича, Франка і и., але суцїльної істориї ще не мають. Єсть, правда, істория галицької Руси Ф. І. Свистуна п. з. „Прикарпатская Русь подъ владѣніемъ Австріи“ в двох частинах, виданих р. 1895 і 1896, але вона писана тенденцийно, зі становиска. неприхильного розвоєви українсько-руського народу, не кажучи вже про недоладний спосіб, яким вона зложена. Українцї росийські повинні би здобути ся також на історию житя України за останнїх сто років.
О. М.
