Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том XII (1896).djvu/28

Ця сторінка вичитана

сказали тодї, що не годимось з таким розуміннєм річи, а то з тої причини, що дотепер справа невияснена, чи така звязь безпосередня між подїями з р. 1340 та ситуациєю з лїт дальших істнувала, чи нї. Тут заходить однакож ще иньша справа. Ріжні історики ріжно сю ситуацию по р. 1340 розуміють, і в тій справі погляд Др. Прохаски, заступника напряму третого, як і Дра Мильковича (Студиї критичні) ріжнить ся рішучо від поглядів істориків напряму другого. (Історики напряму першого виводять ситуацию в р. пятьдесятих з ситуациї, яка була в р. 1340, і понадають в неясність а тому їх погляди не вдержались). Результати студиї Прохаски такі: в літах пятьдесятих XIV в. Русь галицка була залежною властиво від Угорщини, а не від Польщі анї від кого иншого, хотяй головну акцию в справі рускій в р. 1340 провадив сам Казимир. Доводить се автор листом Людвика угорского до Дедка з 1344 р.[1] і ситуациєю полїтичною гал. Руси в р. 1340. В листі з 1344, де Людвик пише до Дедка, щоб від купців угорских не брав більшої плати нїж від польских, зве король Дедка: „fidelis suus“. Сї слова доводять, на думку автора, що Дедко був залежним від Угорщини, бо инакше Людвик не мігби назвати Дедка своїм слугою. І цїлком справедливо, як думає автор. Акция в справі рускій була проваджена в р. 1340 в спілцї з Угорщиною. Чому-ж би Угорщина не здобула з сего певної користи. Признати належить, що автор положив велику заслугу в роз'ясненю відносин між Польщею та Угорщиною, однакож сї доводи що до становища гал. Руси в гіятьдесяти р. не вповнї ще вдоволяють. Передовсім ми виказали, що акция угорска на Руси в р. 1340 скінчилась нічим; король угорский не був тодї на Руси, так і не знаємо чому-би Угорщина мала здобути аж так великі користи з акциї Казимира, на Руси.

Що до грамоти Людвика з р. 1344, то слова сї „fideli suo viro magnifico comiti“ не розвязують ще справи. Може бути, що їх належить полишити так, як полишає їх Милькович, що Русь гал. була залежною від Казимира, а король угорский длятого лише назвав Дедка своїм слугою, що яко будучий єго пан зверхний (звістно, що Людвик був вже тогдї призначений наслїдником Казимира в Польщі) мав до сего сю власне підставу. При такій можливости погляди Др. Прохаскі не можуть уважатись за цїлком певні.

Розглянемось, як розуміють річ історики напряму другого, а власно проф. Филевич, головний заступник сього напряму. Филевич прихо-

  1. Feier Codex dipl. IX, I, 209.