р. 1340) і в листї папскім з 29 червня 1341 р. В першім сказано лишень коротко, що Дедко завів умову з Казимиром[1] в другім справа представлена так: „iidem rex et Capitaneus atque gens certa conventiones et pacta cum certis serviciis et subiectionibus eidem Regi exhibendis concorditer invicem inierunt. Inter que quidem conventiones et pacta prefatus Rex prestito iuramento promisit quod Capitaneum et gentem predictos in omnibus tueri debebat, ipsosque in eorum ritibus, iuribus et consuetudinibus conservare і т. и.“[2]
Отжеж тут виразно сказано, що король, Дедко і бояре (під „gens“ належить відповідно понятям Середних віків розуміти верстви висші) ввійшла в перемови з Казимиром, і Казимир сї „conventiones і pacta“ заприсягнув. Які се були сї „pacta et conventiones“, ми знати докладно не можемо. Тут сказано лишень загально: „cum certis serviciis et subiectionibus eidem Regi exhibendis“, значить, що Дедко і бояре були вийшли з під певних прав підданьчих взглядом Казимира. Одну точку лишень знаємо докладно. Король заприсягнув, що буде заховувати обряд, права і звичаї цїлого народу. Тут знов міг би де-хто закинути тенденцийність сему листови в сїм місци. На се мусимо відповісти як і перше арґументом Лїсевича, що просьба Казимира не могла бути тенденцийно написаною, бо се була просьба писана в справі диспензи від присяги, а представити неправдиво се, що власне було першорядною річею в тій справі, а то: чого Казимир присягою зобовязавсь держатись, значилоб допуститись що до папи неправди, і тоді власне диспенза від присяги була б неважною. Та ми розбирали вже іньші слова сего письма і не могли доглянутись тенденцийности, а се позволяє нам і в сїм випадку так само думати З тої причини власне ми не можемо згодитись з поглядом Филевича, що закидує сїй просьбі Казимира велику тенденцийність.
Тим способом отжеж хотяй тексту умови представити собі в цїлости не можна, то все таки ми можемо твердити, що коли в умові треба було порушити справу обряду, прав і звичаїв, то очевидно Казимир був зверхним паном Галицкої Руси, а Дедко залежним від него. Належить тому згодитись на се, що умова ся була доволї користною для Казимира. Вилив Казимира на Руси, який він, здавалось, через інтервенцию татарску стратить, удержав ся все таки, так що остаточно Казимир вийшов доволї щасливо з акциї на Руси.
